Багряні ріки. Жан-Крістоф Ґранже
вази… Ньєман збагнув, що потрапив до якогось азійського посольства.
Раптом знадвору почувся якийсь шум. Убивця був у іншому будинку. Поліціянт перетнув парк по газону й дістався дощаної будівлі. Двері досі гойдалися на завісах. Ньєман – ще одна тінь у темряві приміщення – прослизнув досередини. Морок, немов під дією чар, став іще щільнішим. Споруда виявилася стайнею, розділеною на стійла з різьбленими стінками й дверцятами, де стояли низькорослі коники з коротко підстриженими гривами.
Коні нервово здригалися. У повітрі миготіла солома. П’єр Ньєман рушив уперед, тримаючи зброю напоготові. Він минув одне стійло, друге, третє… Раптом – глухий звук праворуч. Поліціянт обернувся: лише копито, що стукнуло. Аж тут – дике гарчання ліворуч. Знову поворот, але запізно. Зблиснуло лезо. Ньєман ледве встиг ухилитися останньої миті. Ніж черкнув його по плечу й устромився в круп коневі. Кінь блискавично відбрикнув, і залізна підкова вгатила вбивцю по обличчі. Поліціянт, користаючись нагодою, кинувся на чоловіка й узявся молотити його руків’ям револьвера.
Він бив, і бив, і бив, доки зрештою різко не зупинився, дивлячись на лице футбольного хулігана, що перетворилося на криваве місиво. Уламки кісток випинали назовні крізь клапті шкіри. Очне яблуко вивалилося з очниці та звисало на сплутаних жилках. Убивця більше не рухався, на голові його досі була бейсболка в кольорах «Арсенала». Ньєман обернув револьвер і, тримаючи обіруч закривавлене руків’я, вставив дуло в розбитий рот фаната. Звів курок і заплющив очі. Він уже зібрався стріляти… коли пролунало різке дзеленчання.
Це дзвонив у нього в кишені мобільний телефон.
2
Три години по тому у вікні будівлі Центрального управління кримінальної поліції Міністерства внутрішніх справ, що тягнулася вздовж однієї з тих надто нових і надто симетричних вулиць кварталу Нантер-Префектур, усе ще жевріло кволе світло. Жмуток розсіяного й одночасно сфокусованого сяйва падав на робочий стіл, за яким у тіні сидів Антуан Реймс. Навпроти нього, по той бій світлового ореолу, вимальовувався високий силует П’єра Ньємана, який саме коротко відзвітував про гонитву в Булонському лісі. Реймс, скептично поглянувши на нього, запитав:
– І як там той тип? – Англієць? У комі. Численні переломи лицевих кісток. Я щойно дзвонив до лікарні Отель-Дьє: вони намагаються пересадити йому шкіру на обличчя.
– А його жертва?
– Розчавлений машинами на кільцевій дорозі, біля Порт-Молітор.
– Господи Боже! То що ж там сталося?
– Порахунки між футбольними хуліганами. Серед уболівальників «Арсенала» були прихильники «Челсі»10. Під прикриттям бійки ці два хулігани з ножем підрізали фаната ворожого клубу.
Реймс, схоже, не надто переконаний, кивнув. По якійсь хвилі мовчанки запитав знову:
– А той твій? Ти впевнений, що це удар копитом довів його до такого стану?
Ньєман, не відповівши, обернувся до вікна. Крейдяний місяць малював на фасадах сусідніх будинків чудернацькі
Англійський футбольний клуб, також із Лондона, як і «Арсенал».