Янголи і демони. Дэн Браун
сфокусувавши погляд на Вітторії наново, він міг зрозуміти суть сказаного якось інакше.
– Евакуювати? Ви знаєте, що тут сьогодні відбувається?
– Так, сер. І життя ваших кардиналів у небезпеці. Маємо близько шести годин. Наскільки просунулись ваші пошуки контейнера?
Оліветті похитав головою.
– Ми ще не починали його шукати.
– Як? – Вітторія мало не задихнулась. – Але ж ми виразно чули, як ваші гвардійці говорили між собою, що шукають…
– Шукають – так, але не ваш контейнер, – сухо сказав Оліветті. – Мої люди розшукують дещо, що вас не обходить.
– То ви навіть не починали шукати контейнер? – надломленим голосом спитала Вітторія.
Здавалося, зіниці в Оліветті зараз зовсім сховаються десь у нього в голові. Його погляд не виражав нічого, як погляд комахи.
– Міс Ветро, так, здається, вас звати? Дозвольте щось вам пояснити. Ваш директор відмовився розповідати мені будь-що про цей об’єкт по телефону. Сказав тільки, що треба негайно його знайти. Ми сьогодні дуже зайняті, і я не можу собі дозволити кидати людей на завдання, доки не дістану якихось конкретних фактів.
– Зараз, сер, важливий тільки один факт, – мовила Вітторія. – Якщо ви не знайдете цього пристрою, то через шість годин місто Ватикан злетить у повітря.
Оліветті залишався незворушний.
– Міс Ветро, мушу сказати вам іще щось. – У його тоні почулися нотки зверхності. – Попри архаїчний вигляд міста Ватикан, кожен вхід сюди – і громадський, і приватний – устатковано надсучасними датчиками. Якби хтось спробував пронести до міста якийсь вибуховий пристрій, його б миттєво виявили. У нас є сканери радіоактивних ізотопів, фільтри запахів, що виявляють навіть найслабкіший хімічний слід вибухових речовин і токсинів. Крім того, ми маємо найдосконаліші металошукачі і рентгенівські сканери.
– Усе це дуже вражає, – холодно сказала Вітторія у тон Оліветті. – На жаль, антиматерія не радіоактивна, її хімічний склад – це чистий водень, а контейнер виготовлений з пластику. Жоден із перелічених вами пристроїв його б не виявив.
– Але цей контейнер має блок живлення, – Оліветті показав на червоний індикатор. – Навіть найменший кадмієво-нікелевий акумулятор…
– Батареї теж пластикові.
– Пластикові батареї? – Терпіння Оліветті явно почало вичерпуватись.
– Електроліт із полімерного гелю й тефлону.
Оліветті нахилився до неї, наче бажаючи підкреслити перевагу свого високого зросту.
– Signorina, до Ватикану щомісяця надходять десятки повідомлень з погрозою вибуху. Я особисто навчаю швейцарських гвардійців основ сучасних вибухових технологій. І я чітко знаю, що немає на землі речовини, здатної зробити те, що ви кажете. Для цього щонайменше потрібна ядерна боєголовка з активною зоною завбільшки як бейсбольний м’яч.
– У природи є ще багато нерозкритих таємниць. – Вітторія подивилася на нього з люттю.
Оліветті нахилився до неї ще ближче.
– А можна вас запитати, хто ви така? Яку посаду ви займаєте в ЦЕРНі?
– Я