Янголи і демони. Дэн Браун
фрізбі і спритно метнув назад. Чоловік спіймав його на палець, кілька разів крутонув і так само вправно перекинув через плече партнерові.
– Merci! – крикнув він Ленґдонові.
– Вітаю! – сказав Колер, коли той його наздогнав. – Ви щойно перекинулися фрізбі з нобелівським лауреатом Жоржем Шарпаком, винахідником багатопровідної пропорційної камери.
Ленґдон кивнув. Як же мені пощастило!
За три хвилини Ленґдон і Колер прийшли до місця призначення – великого охайного гуртожитку, обсадженого осиками. Порівняно з іншими гуртожитками, цей здавався просто розкішним. На кам’яній плиті перед фасадом було вирізьблено: КОРПУС С.
Вигадлива назва, подумав Ленґдон.
Однак, попри примітивну назву, з архітектурного погляду корпус С Ленґдонові сподобався – він мав консервативний і надійний вигляд. Фасад із червоної цегли, ошатна балюстрада, з боків – два симетричні ряди скульптур. Ідучи кам’яною стежкою до входу, Ленґдон і Колер проминули ворота, утворені двома мармуровими колонами. До однієї з них хтось приліпив записку:
ЦЯ КОЛОНА ІОНІЧНА
Це що – графіті по-швейцарськи? – з гумором подумав Ленґдон і, придивившись до колони, хмикнув.
– Приємно побачити, що навіть найвидатніші фізики іноді помиляються.
Колер озирнувся.
– Ви про що?
– Той, хто це написав, помилився. Ця колона не іонічна. Іонічні колони мають однаковий діаметр по всій висоті. Ця ж догори звужується. Вона дорична – грецький аналог. Багато хто так помиляється.
Колер не усміхнувся.
– Автор цієї записки хотів пожартувати, містере Ленґдон. Він мав на увазі, що ця колона містить іони6 – частинки з електричним зарядом. Вони є в більшості об’єктів.
Ленґдон іще раз подивився на колону і тихо застогнав.
Усе ще сердячись на себе за ляпсус, Ленґдон вийшов із ліфта на найвищому поверсі корпусу С і попрямував услід за Колером ошатним коридором. Інтер’єр виявився несподіваним – у традиційному французькому колоніальному стилі: темно-червона канапа, порцелянова ваза на підлозі, на стінах – дерев’яні панелі з химерним різьбленням.
– Ми намагаємося створити для наших науковців максимальний комфорт, – пояснив Колер.
Це очевидно, подумав Ленґдон.
– Отже, той чоловік із факсу – він жив тут? Це був один із ваших найцінніших працівників?
– Саме так, – відповів Колер. – Сьогодні вранці він не з’явився на зустріч зі мною і не відповідав на виклики по пейджеру. Тож я прийшов сюди сам і знайшов його у вітальні мертвим.
Ленґдонові раптом стало лячно, коли він усвідомив, що от-от побачить покійника. Він ніколи особливо не вирізнявся міцними нервами. Цю слабкість він виявив у собі ще в студентські роки, коли якось на лекції викладач розповів, що Леонардо да Вінчі вивчав будову людського тіла на трупах, які викопував із землі, щоб ретельно дослідити м’язи.
Колер попрямував у дальній кінець коридору. Там були одні-єдині двері.
– Пентхауз,
Англійською «іонний» та «іонічний» звучить однаково –