На лезі клинка. Джо Аберкромби

      «Тільки б вона не була страшною», – думав Джезаль, повільно наближаючись до квартири майора Веста і неохоче піднімаючи кулак, щоб постукати. Тільки би вона не була опудалом. І дурепою теж. Нема нічого гіршого, ніж пробути півдня у компанії безмозкої дівулі. Його рука була на півдорозі до дверей, коли з того боку долинули голоси на підвищених тонах. Він винувато зупинився в коридорі, прикладаючи вухо все ближче до дерева в надії почути про себе щось приємне.

      – … а де твоя служниця? – почувся приглушений голос майора Веста, який видавався надміру роздратованим.

      – Мені довелося залишити її в будинку, там купа роботи. Ніхто не заглядав у нього вже кілька місяців.

      Сестра Веста. У Джезаля завмерло серце. Вона мала низький голос, як у товстунки. Джезаль не міг собі дозволити, щоб його бачили в Аґріонті під руку з товстою дівчиною. Це могло зіпсувати його репутацію.

      – Але ж ти не можеш ходити по місту сама!

      – Я дісталася сюди без проблем, хіба ні? Ти почав забувати, хто ми такі, Коллеме. Я можу обійтися без прислуги, тим паче, що для більшості тутешніх я сама як прислуга. Крім того, за мною наглядатиме твій друг, капітан Лютар.

      – Це ще гірше, і ти сама це прекрасно знаєш!

      – Ну, звідки мені було знати, що ти будеш зайнятий. Я гадала, в тебе знайдеться час побачитися з власною сестрою.

      Вона не видавалася дурепою, що було добре, а лише товстою, а тепер ще й сварливою.

      – Хіба я не буду у безпеці з твоїм другом?

      – Він непоганий хлопець, але чи буде йому безпечно з тобою?

      Джезаль не зрозумів, що саме майор хотів сказати цим невеличким зауваженням.

      – Та й гуляти Аґріонтом на самоті, з ледве знайомим тобі чоловіком? Не придурюйся, я тебе добре знаю! Що подумають люди?

      – Срати на людей.

      Джезаль відсахнувся від дверей. Він не звик чути від дам такі слова. Товста, сварлива і груба, чорт забирай. Це може бути ще гірше, ніж він очікував. Джезаль окинув оком коридор, роздумуючи над тим, щоб втекти, і вже почав вигадувати виправдання. Але, на його нещастя, він почув, як хтось піднімається сходами. Непоміченим вшитися звідси не вдасться. Доведеться просто постукати в двері, а там чи пан, чи пропав. Він зціпив зуби і злісно загупав у двері.

      Голоси різко змовкли, і Джезаль натягнув на обличчя непереконливу дружню усмішку. Вперед, до страждань. Двері розчахнулися.

      Джезаль чомусь очікував побачити нижчу, товстішу версію майора Веста в сукні. Він неабияк помилявся. Вона, можливо, мала трохи повнішу фігуру, ніж диктувала мода, адже хітом сезону були худорляві дівчата, але назвати її товстою язик не повертався. У неї було темне волосся і темна шкіра – трохи темніша, ніж вважалось