Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов
робітників, низки національних меншин і расових груп.
Можливо, також доцільним було б зробити відповідні кроки дипломатичними каналами»41.
Наприкінці 1986 р. при ЦК КПУ було створено спеціальну комісію з учених інституту історії Академії наук УРСР та Інституту історії партії при ЦК КПУ, яка отримала завдання спростувати висновки комісії Конгресу США на основі архівних матеріалів. Членам комісії продемонстрували фільм «Жнива скорботи» і поінформували їх про роботу «комісії Мейса». Вони також отримали доступ до архівних матеріалів, які до цього зберігалися в режимі державної таємниці і були недоступними для дослідників. Невдовзі після початку роботи комісії з’ясувалося, що архівні матеріали можуть лише підтвердити наявність масового голоду в 1932— 1933 рр. У грудні 1987 р. В. Щербицький, що тоді очолював КПУ, був вимушений визнати факт голоду у своїй промові, присвяченій 70-й річниці Жовтневої революції та встановлення радянської влади в Україні. Висловлювання керівника республіки були, з одного боку, стандартною трансляцією офіційної позиції (йшлося про «серйозні продовольчі труднощі», причиною яких називалися надміри форсованої колективізації, адміністрування і посуха), з іншого – вперше було вжито термін «голод», раніше категорично неприйнятний в офіційній публічній риториці42.
Зрозуміло, «поступка» стала можливою лише тому, що загальний рівень ревізії сталінізму в СРСР вже виходив за межі критики «окремих недоліків» і «помилок» – зауважимо, що вона супроводжувалася стандартною реплікою про «політичні спекуляції» на тему голоду на Заході43.
Табу на слово «голод» стосовно подій 1932—1933 рр. було знято44 найвищим посадовцем республіки. Цікаво, що саме з цього моменту риторика згадування про голод 1932—1933 років швидко радикалізується, змінюються акценти у її спрямованості. В лютому 1988 р. на партійних зборах Київської організації Спілки письменників УРСР один з представників тодішнього партійно-письменницького істеблішменту Олекса Мусієнко виголосив промову, в якій згадав про «масовий голод 1933 року» в контексті «компрометації методами штурмівщини ідеї колективізації», та про «злочинне винищення кадрів ленінського гарту». Саме тоді він побіжно вжив слово «голодомор» стосовно голоду 1932—1933 років45.
З другої половини 1988 р. тема голоду 1932—1933 років за популярністю сягає рівня суспільної уваги до Чорнобильської катастрофи: всі українські журнали, за винятком дитячих, взялися за друк відповідних матеріалів: від перекладів окремих фрагментів з книги Р. Конквеста до спогадів і літературних творів, від публікацій архівних документів (надрукованих за кордоном) до виступів науковців, в тому числі закордонних. Деякі журнали навіть започаткували спеціальні рубрики на зразок «Білої книги» (львівський «Дзвін) чи «Стежками болі і мук» (тижневик «Україна»)46.
Партійна преса47 намагалася не відставати, долучаючись
Цит. за:
Під прапором Великого Жовтня курсом перебудови. Доповідь члена Політбюро ЦК КПРС, першого секретаря ЦК Компартії України В. В. Щербицького на урочистому засіданні, присвяченому 70-річчю встановлення Радянської влади на Україні 25 грудня 1987 року // Радянська Україна. – 1987. – 26 грудня.
Абзац, присвячений колективізації та голоду 1932—1933 рр., для промови В. Щербицького було доручено написати С. В. Кульчицькому, автору доповідної записки до ЦК КПУ. Відповідно до практики тих років проекти промов (їхні окремі фрагменти і матеріали до них) готувалися фахівцями багатьох академічних інститутів, після чого ці матеріали опрацьовувалися у відповідних підрозділах ЦК. За свідченням С. В. Кульчицького (інтерв’ю 17 квітня 2008 р.), в поданому до доповіді тексті він пояснював виникнення голоду надмірними хлібозаготівлями.
Там само.
Варто зазначити, що слово «голод» стосовно подій 1932—1933 рр. вперше пролунало в офіційному виданні у липні 1987 р. у двох публікаціях, присвячених іншим проблемам: в одній йшлося про сюжети, які очікують на увагу «майстрів мистецтв», в іншій – було надруковано автобіографію Г. Тютюнника, де письменник згадував своїх дідів, що померли від голоду. Див.:
Громадянська позиція літератури і перебудова. Доповідь О. Г. Мусієнка на партійних зборах Київської організації СПУ // Літературна Україна. – 1988. – 18 лютого.
У принципі, вся преса була «партійною», тобто підконтрольною ідеологічним структурам КПУ, однак в цьому разі йдеться про журнали, які безпосередньо були виданнями партійних органів. Досить активно «викривальні» матеріали друкувалися саме в популяризаторських пропагандистських виданнях на зразок журналу «Під прапором ленінізму».