Українська Держава – жорсткі уроки. Павло Скоропадський. Погляд через 100 років. Андрій Харук
боротьба між усіма чотирма головними державними силами в Україні. Кожна намагалася на тій самій території відбудувати свою національну державу, через що розпочалися і протягом кількох років тривали перманентні війни, зокрема російсько-українські (білі й червоні) і польсько-українські. Країни Центрально-Східної Європи уникнули таких воєн, бо до 1927 р. були вже збудовані органічні мононаціональні культурно-громадські спільноти, які створили новий тип політичного поляка, чеха, фіна і та ін., до якого входили і згодні на політичну асиміляцію національні меншини.
Великою помилкою багатьох осіб, непосвячених у нюанси наукової полеміки, є намагання називати визвольні змагання українців «громадянською війною»87. Уживання терміна «громадянська війна» означає, що мовець, який так говорить, не визнає або заперечує існування УНР – Української Держави, сприймає ці формації як неіснуючі державні утворення. Насправді, війни тих років – це міждержавні війни, які треба кваліфікувати за сторонами військового конфлікту: російсько- (білогвардійсько-)українська, російсько-(більшовицько-)українська війни, польсько-українська війна в Галичині. Термін «громадянська війна» впроваджений російською комуністичною історіографією та пропагандою, яка намагалася не помічати існування УНР, а отже, легітимізувала окупаційну діяльність Червоної Армії в Україні.
Позаяк українсько-більшовицька війна закінчилася військовою поразкою УНР, ми повинні говорити про окупацію українських земель червоною Росією. Відповідно, маріонетковий уряд УРСР не представляв інтереси української нації і був фактично колаборантським урядом. А стан України після захоплення її остаточно в 1920—1921 рр. більшовицькою Росією доповнює становище колонії. Безперечно, заснування квазідержавного утворення – УРСР – є позитивним порівняно з дореволюційними часами, коли підросійська Україна була поділена на 9 губерній. За царату українську націю не визнавали, за більшовиків росіяни де-факто визнали українців, але лише як вірних васалів Москви. Було запропоновано два терміни: радянський українець і український буржуазний націоналіст, що відповідав дореволюційному – малорос і свідомий, або правдивий, українець.
Від початку новітній російський окупант заклав подвійне трактування поняття «українець», чим продовжував стару шовіністичну традицію розглядати українців як гілку «триєдиного русского народу». Цю «гілку» в період нової і новітньої історії не педалювали, але для часів князівської Русі-України придумали дефініцію – «Колиска трьох братніх народів», з яких російський за всієї «братності» визнавали старшим.
Закордонна історіографія та суспільно-політична думка послуговувалася для визначення сутності державної системи в Україні після