Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія. Джек Кэнфилд
align="center">
Любов і таксист
Годі прожити ідеальний день, не зробивши комусь послуги, за яку та людина ніколи не зможе вам віддячити.
Нещодавно я був у Нью-Йорку і разом з приятелем їхав у таксі. Коли ми виходили з автівки, мій товариш сказав водієві:
– Дякую за поїздку. Ви чудово кермуєте.
Таксист ошелешено поглянув на нього, а тоді промовив:
– Ти глузуєш з мене, чи що?
– Ні, любий друже, я не хотів тебе образити. Просто захоплююся твоєю здатністю не зважати на інтенсивний рух на дорозі.
– Отакої, – пробурмотів водій, від’їжджаючи.
– Що це було? – спитав я.
– Я намагаюся повернути до Нью-Йорка любов, – відказав мій приятель. – Гадаю, лише так можна врятувати це місто.
– Як одна людина може врятувати Нью-Йорк?
– Не одна. Щойно я підніс цьому таксистові настрій на цілий день. Уявімо, що за сьогодні він підбере двадцять пасажирів і буде люб’язний з ними, бо я зробив йому комплімент. Ті пасажири й собі краще поводитимуться зі своїми підлеглими, продавцями, офіціантами чи навіть родичами. Зрештою, ця доброзичливість торкнеться принаймні тисячі людей. Непогано, правда ж?
– Ну, все залежить від того, чи таксист вирішить передати твою люб’язність іншим.
– Не залежить, – відповів приятель. – Я розумію, моя система не ідеальна, та мені доведеться спілкуватися сьогодні щонайменше з десятьма людьми. І коли мені вдасться ощасливити бодай трьох з десяти, то я вплину на настрій ще трьох тисяч.
– На словах звучить чудово, – визнав я, – але не певен, що на практиці все працює саме так.
– Навіть якщо все інакше, я нічого не втрачаю. Щоб сказати цьому чоловікові, що він добре виконав свою роботу, не треба багато часу. Я не дав йому ні більше, ні менше чайових. Може, він пустить мої слова повз вуха, то й що? Завтра буде новий таксист, якого я спробую потішити.
– Ти трохи безумець.
– Це лише показує, яким цинічним ти став. Я сприймаю все як дослідження. Знаєш, чого найбільше бракує нашим працівникам пошти – крім, безперечно, грошей? Ніхто ніколи не говорить їм, що вони добре виконують свою роботу.
– Але ж вони виконують її погано.
– Вони не докладають зусиль, бо розуміють: усім байдуже до того, як вони її виконають. Чому б не сказати їм кілька теплих слів?
Ми проминали споруду, де йшли будівельні роботи, і побачили п’ятьох робітників за обідом. Приятель зупинився.
– Яка чудова будівля, друзі! Мабуть, у вас така важка й небезпечна праця.
Робітники підозріливо дивилися на нього.
– Коли ви все закінчите?
– У червні, – буркнув один із чоловіків.
– Ого, це вражає! Мабуть, ви дуже пишаєтеся собою.
І ми рушили далі.
– Востаннє я бачив когось схожого на тебе у п’єсі «Чоловік з Ламанчі».
– Коли вони вдумаються в мої слова, то почуватимуться