Дзеркальце, моє дзеркальце. Кара Делевінь
тато повернувся з однієї зі своїх нічних нарад, вона кричала на нього за те, що він не кричить на мене. То було гірше, ніж коли мені пробили чотири дірки у вусі, тож тепер я не завдаю собі клопоту розповідати їм про те, що я роблю, щоб почуватися собою. Зайвий ґвалт мені не потрібен.
Задовго до цього мені стало зрозуміло, що мої батьки мені не допоможуть, не врятують мене, не полагодять. Вони обоє так зациклилися на саморуйнуванні, що ми з моєю молодшою сестрою Ґрейсі всього лише випадкові жертви. Хочете вірте, хочете ні, але варто було мені це збагнути, як життя одразу стало простішим.
Звісно, нелегко ігнорувати те, що мати ненавидить мене, а тато – моральний виродок. Але мені непогано вдається.
2
У кімнаті царює Роуз, спопеляючи тих, хто вирішив, що на бас-гітарі можна навчитися грати за тиждень, єдиним поглядом.
– Господи, Тобі, ти так спаскудив ті баси, що все життя мені будеш огидний, – каже Роуз своїй останній жертві. – Невже ти й дівчину так пестиш?
– Пробач, друже, – знизує плечима Лео. – Але, може, тобі краще… триматися від інструмента подалі?
Коли Тобі виходить, його рожеві щоки палають. Я визираю в коридор і витріщаюся на чергу. А черга там є. Колись мені лишалося тільки тулитися в куточку недоладним непотребом, якого ніхто не помічав, а тепер люди стоять у черзі, щоб стати частиною моєї групи. Відчуття водночас приємні й не дуже. Це Ней допомогла нам зібрати групу, з нас усіх вона пише найкращі пісні, вона душа всього цього. Саме завдяки її мелодіям, завдяки її словам люди зупинялися й слухали. А тепер ці люди стоять у черзі, щоб її замінити. Мені потрібна ця група, вона мені необхідна. Думаю, саме вона робить із мене таку офігенну паскуду.
Кандидати відпадають один за одним, і я спостерігаю, як вони йдуть, почуваючись безпечно за своєю установкою, аж поки не лишається лише два претенденти.
Та дівчина, Емілі, симпатична й прикольна. Не така сексуальна, щоб здатися без бою, але досить сексуальна, щоб цілий день спостерігати й писати вірші про її волосся й іншу дурню.
Тієї ж миті, коли Емілі прочиняє двері, я розумію, що Роуз нізащо на це не погодиться. Їй навіть не треба нічого казати, в її очах просто миготять блискавки. У нашій групі сексуальна красуня вона, і на двох тут місця не вистачить.
А шкода, бо, коли Емілі починає грати, я одразу ж відчуваю, що Емілі крута, чую, як вона вливається в мій ритм, потрапляючи якраз між ударами паличок. Це круте відчуття, справді круте, воно зближує. Я ловлю себе на тому, що дивлюся їй у вічі й посміхаюся, бо, тільки граючи на барабанах, я можу показати дівчині, що вона мені подобається, й не захотіти померти. Вона посміхається у відповідь, і не встигаю я й оком змигнути, як одна з паличок висковзає з рук і падає на підлогу.
– Вибач, люба, – каже Роуз, навіть не дивлячись на Емілі. – Не дуже виходить, угу. Але гарна спроба.
Емілі нічого не каже, просто суперкруто знизує плечима й посміхається мені ще раз, перш ніж піти.
– Мені вона сподобалася, – кажу я. – Можна мені