Кімната чудес. Жульєн Сандрель
скандал у вишуканій ресторанній атмосфері.
Зловити таксі, аби повернутися додому, мені вдалось не одразу. Кілька автівок зупинилося, але ніхто не наважувався підвезти, зважаючи на мій стан. Та, врешті-решт, благородний лицар, якому так личило лагідне ім’я Мамаду14, підкинув мене додому, висадивши біля дверей мого будинку.
– З вами точно все гаразд, ви впевнені, прошу пані?
– Звичайно, все чудово, пане таксисте.
Машина від’їхала, а я безсило опустилася на підлогу за першими дверима, між домофоном та електрозамком.
6. День 30-й. Чини опір
Я прокинулась у власному ліжку. Голова, здавалося, ось-ось вибухне, хотілося виблювати й сховатися в мишачу нірку, я почала помалу пригадувати події попереднього дня. Мене охопив нестерпний сором. Сподіваюся, що не спіткала вчора жодного сусіда, аж раптом уторопала, що й гадки бісової не мала, яким чином мені вдалося піднятись у власну квартиру. Мої пригоди завершилися біля входу в наш дім – здається, усе відбувалося саме так, проте мушу визнати: мої думки плуталися. Я повільно піднялася з ліжка. В голові паморочилося. Вдалося зробити кілька кроків, виповзти зі своєї кімнати й причалапати до вітальні.
Посвист, підскік, поворот. Мама.
Підперезана кухарським фартухом, тримає пилососну штангу в правій руці; лівий кулак підпирає стегно – матусина фірмова поза, ознака нетерплячки.
– Який у тебе вигляд, донечко, на тебе ж глянути страшно!
– Доброго ранку, мамо. Що ти тут робиш?
– Розважаюся собі, як бачиш. Вирішила прибрати в цьому свинарнику. Я здогадувалася, що ти трохи попустила себе, але те, що мені відкрилося, – годі було собі уявити. Ледь не закликала сюди тих двох красунь із телебачення, що приїздять наводити лад у безнадійних випадках.
Я оглянула кімнату: авжеж, вона мала рацію. Вимовити слова «ти маєш рацію» було понад мої сили, тож я нічого не відповіла та повалилася на диван, прихопивши пледа та загорнувшись у нього.
– Ага, до речі, не шукай свого пійла, я все повиливала.
– Що ти зробила?
– Повикидала.
– Чорт забирай, мамо, це не пійло, ти щойно кинула у смітник кілька сотень євро.
– Добирай слова, доню. Не важливо, скільки воно коштує, подивись на себе, годі вже. Беру все у свої руки.
– Ні, ти не братимеш нічого у свої руки, ти даси мені спокій. Якщо мені заманеться подеколи випити пляшечку вина – це вже моя справа. До того ж ти не моя покоївка. Прошу тебе, мамо, йди собі додому.
– Забудь про це. Я лишуся тут.
– Ти смієшся з мене чи що?
– Невже на моєму писку так і написано, що це жарт? Ти бодай здогадуєшся, що могло спіткати тебе вчора? Ти була п’яна в дим – будь-хто міг би зробити з тобою, що завгодно. Коли водій висадив тебе й ти собі гепнулася, у тебе були ключі, тож якби повз проходив якийсь збоченець, лише Бог знає, що той міг би тобі заподіяти. Цілий вечір я чекала на тебе на сходинках будинку.
Друга частина імені Mamadou схожа на слово «doux», що означає французькою «лагідний, солодкий».