Хранителі. Дин Кунц
що особистість вища за спільноту, та про те, що життя кожного чоловіка чи жінки має набагато більшу цінність, аніж інтереси мас.
Пес знову повернувся до томів на полицях перед ним, постійно щось винюхуючи.
– Я з’їхав з глузду, – промовив Трейвіс, поставивши «Повість про два міста» на місце. – Чорт забирай, та ж я роблю короткий переказ сюжету псові!
Переставивши передні лапи на наступну полицю, ретривер заскавчав і почав нюшити корінці в тому ряду. Коли пес побачив, що Трейвіс не витягує жодної із книжок, аби показати йому, він нахилив голову, обережно взяв якийсь том у зуби і спробував витягнути його для подальшого вивчення.
– Гей, – промовив Трейвіс, потягнувшись за книжкою. – Дивись не обслини гарну обкладинку, волохата мордо. Це «Олівер Твіст», той самий Діккенс. Історія одного сироти за часів королеви Вікторії. Він стикається з різними неприємними типами, кримінальним світом, і вони…
Ретривер стрибнув на підлогу і подріботів назад до полиць з іншого боку арки, де продовжив обнюхувати ті томи, до яких міг дотягнутися. Трейвіс міг навіть заприсягтися, що пес із ностальгією дивиться на книги, що стояли на верхніх полицях.
Напевне, десь хвилин із п’ять Трейвіс ходив за псом; його не полишало зловісне передчуття, що скоро трапиться щось дуже важливе. Він показував псу обкладинки безлічі романів, переказуючи сюжети одним-двома реченнями. Він ніяк не міг дотямити, чого хоче від нього цей занадто розумний песик. Звісно, він не міг розуміти сюжети, які Трейвіс розповідав йому, але, здавалося, уважно слухав. Трейвіс знав, що він, найімовірніше, неправильно витлумачує поведінку тварини, приписує їй хитромудрі наміри, яких насправді і близько не було. Але все ж у його голові крутилося погане передчуття. Поки вони з цікавістю займалися пошуками, Трейвіс щомиті очікував на якесь страшне одкровення і водночас почувався все більше ошуканим і дурнішим.
Художні смаки Трейвіса були доволі хаотичними. Серед томів на полицях були «Щось лихе насуває» Бредбері, «Довге прощання» Чандлера; «Поштар завжди дзвонить двічі» Кейна та «І сонце сходить» Гемінґвея; дві книжки Річарда Кондона й один роман Енн Тайлер; «Вбивству потрібна реклама» Дороті Лі Сейєрс та «П’ятдесят два до виплати» Елмора Леонарда.
Нарешті пес відвернувся від книжок і подався у центр кімнати, де, явно чимось збуджений, почав ходити туди-сюди. За якийсь час він зупинився навпроти Трейвіса і тричі гавкнув.
– Що трапилося, хлопче?
Пес завив, подивився на заставлені полиці, поколував трохи і знову втупився в книги. Здавалося, він засмучений і роздратований, та ще й дуже сильно.
– Я більше не знаю, чим можу зарадити, хлопче, – сказав Трейвіс. – Бог знає, що в тебе на думці і що ти хочеш мені сказати.
Пес чмихнув і обтрусився. Знічено опустивши голову, він покірно повернувся на диван і влігся на подушках.
– Все? – запитав Трейвіс. – Ми просто здамося?
Пес глянув на Трейвіса вологим, сумним поглядом. Чоловік відвернувся від нього і повільно перевів погляд