По той бік мосту. Мері Ловсон
фермі Артура Данна. Він сказав, що можна почати в суботу.
Батько обернувся, зняв окуляри й глянув на нього, примружившись.
– На фермі Артура Данна?
– Ну так, знаєш. Братимуся до… всяких фермерських справ.
– Фермерські справи. – Батько злегка кивнув, наче намагаючись це уявити.
– Я подумав, що хотів би працювати на відкритому повітрі, – сказав Ієн.
Лікар Крістоферсон надів окуляри й виглянув у вікно. Щойно саме почався дощ.
– Так, – мовив він із сумнівом. – Ну… раз тобі цього хочеться. Артур – приємний чоловік. – Він невпевнено глянув на Ієна. – Ти ж розумієш, потрудитися доведеться добряче.
– Я розумію, – відповів Ієн.
– Коней бачив?
– Так.
– Прекрасні тварини.
– Так, – погодився Ієн, хоч заледве їх помітив. Вони з батьком усміхнулися один одному, раді, що дійшли згоди. Зазвичай вони доходили згоди, на відміну від Ієна та його матері.
Далі він пішов сказати матері, що у вітальні дивилася «Я люблю Люсі». Телебачення нарешті – нарешті! – дісталося до Струана кілька місяців тому – доказ, якщо він ще був потрібен, того, яке це відстале місце. Ієнова матір спочатку поставилася до цього несхвально, а тепер дивилася телевізор більше за нього. Власне, останнім часом наче тільки це й робила. Вона мала б працювати поруч батька – як його медсестра – але, крім нечастих термінових випадків, Ієн тижнями не бачив її в кабінеті.
– Мамо, – сказав він, стоячи у дверях. Вона вкотре перебувала в заглибленому в себе стані – він це відчув, хоч навіть не міг глянути їй в обличчя. Цими днями в неї було два стани: заглибленості в себе, відсутності, або роздратованості, і хай у якому вона перебувала, Ієн щоразу вважав, що віддає перевагу другому. – Мамо, – повторив він.
Вона трохи повернула голову, не відриваючи погляду від екрана.
– Я дістав роботу, – сказав Ієн.
Вона повернула голову ще трохи й глянула йому в очі. Він побачив, як скляний вираз зник, коли вона на ньому зосередилася.
– Що ти сказав? – перепитала вона.
– Я сказав, що дістав роботу.
– А-а, – відказала вона й усміхнулася. – Це добре. – І повернулася назад до телевізора. Ієн почекав якусь хвилину і, більше нічого від неї не почувши, пішов на кухню, щоб натомість щось почути від місіс Таттл. Та обкачувала шматки курки на вечерю, вмочаючи кожен у миску зі сколоченим яйцем, а тоді ляпаючи їх обома боками в тарілці з хлібними крихтами.
– Місіс Таттл, я дістав роботу, – сказав Ієн.
– Серйозно? – спитала вона, викладаючи обкачані шматки на деко й переносячи бліді, слизькі на вигляд курячі ноги з розібраної тушки на дошку для нарізання. – Це ж чудово! Яку саме?
– Допомагати містерові Данну на фермі.
Вона завмерла й повернула голову, щоб глянути на нього. Її окуляри були забруднені слідами цьогоденного куховарства – дрібка муки з печива до чаю, масляна плямка, трохи хлібних крихт, навіть щось, схоже на шматочок морквяної шкірки.
– Боже мій! – мовила