Царівна Нефрета. Василий Масютин
підніс руку, а Райт простягнув свою, щоб узяти знехтувану ним дорогоцінність. Над долонями, що наче благали, Стакен підніс руку ще вище. Він підніс звиток до світла, полум’я охопило його і заблисло. Райт зірвався на ноги і схопив Стакена за плече. Але вже було запізно: з папірусу, що знявся димом, упали на стіл спопелілі останки. Видко ще було на них поодинокі знаки, як останні судороги покійника, як останнє прощання.
– Чому ви це зробили? – спитав Райт тихо.
– Я не міг би вибачити собі ніколи, якби я чим-небудь підтримав вашу втечу перед правдою.
Він показав на кам’яну посудину, якої покришка була головою шакала:
– Там є попіл. Багато рукописів зустріла така сама доля. Ніхто не зробить мені докору, що те, що повинно було розсипатися у порох з померлими, я не зберіг для живих.
Райт мовчав. Останки папірусу покривали стіл, як листки цвинтарного вінка – нагадували про неповерненність того, що минуло.
– Ви помиляєтесь, пане професор, і я докажу це вам не тут і не тепер, а у своїй книжці.
– Ще нова книжка?
– Так, книжка про радість і про життя. Про те, чого ви не розумієте і чого ніколи не зрозумієте.
– Це ж визов.
– Так, визов, коли хочете.
– Бережіться, Райте.
– Чи це має бути погроза?
– Коли хочете, так.
Карлик ішов попереду з малою нафтовою лямпою. Він довго не міг потрапити ключем до замку. На вулиці стояла закохана пара притулившись, зовсім байдужа до появи Райта, який зупинився добру хвилину, не знаючи в який бік повернути.
Божевільний Стакен!
Коли Райт прийшов другого дня до музею, вже застав Стакена. Він сподівався якихось докорів, але надаремне. Він хотів прохати дозволу, щоб міг відтепер працювати не в робітні Стакена, а в бібліотеці, аж тут Стакен його випередив:
– Я гадаю, пане доктор, що наші приватні розмови не зможуть мати ніякого впливу на виконування ваших обов’язків. Я прошу вас доручену вам роботу докінчити при цьому столі. Я не сумніваюсь, що ви скінчите її так само блискуче, як ви її почали.
Райт уклонився і пішов на своє місце. Приготований матеріял мовби спух за ніч. Стакен приніс зі свого дому нові звитки, які напевне мали на меті розпалити серця всіх тих єгиптольоґів, що належали до однодумців Стакена. Були тут такі рукописи, що їх власник міг би розбагатіти, якби хотів їх продати. Не було сумніву, що поява тих текстів у друку викличе сенсацію.
Стакен мав у своїй мишеловці випробувану приманку. Він стежив як ловець за рухами Райта, що просліджував нові матеріяли.
Тепер він бере папірус, знищений часом. Обережно розвиває його і поволі придивляється його знакам. У цій хвилині він мусить мати певність, що перед ним відкриваються ворота, якими не входив іще ні один сучасник. Це ключ до мудрости. Читати це стільки, що покуштувати овочу знання. Райт поволі вчитується… Далі! обережніше! дивись! зглиби! і будеш сам, як боги!…
Зовсім так само обережно і поволі звиває Райт папірус і складає його на бік поруч інших. Нібито байдуже вибирає