100 важливих подій історії України. Юрій Сорока
«язичницького літописання», яке датують епохою княжіння Олега або Ігоря. Загалом такі пам’ятки прийнято вважати науковою містифікацією. Нині переважна більшість дослідників схиляється до думки, що літописання на Русі бере свій початок з кінця Х сторіччя. Ці давні статті були об’єднані у літописний збірник, який датують 1037—1039 роками, тобто часом княжіння Ярослава Мудрого. Далі з’явилися Новгородський звід 1050 року і два Київських – 1073 і 1095 року відповідно.
Нестор Літописець, автор «Повісті минулих літ» (скульптура М. Антокольського)
На відміну від попередніх документів, «Повість минулих літ» є беззаперечним доказом літописання на Русі, позаяк існує фізично, а не на рівні історичних реконструкцій, згадок і домислів. Літопис пережив три редакції. Перша належить перу Нестора і побачила світ у головному центрі літописання Русі, тобто у Печерському монастирі Києва. Датою її виходу вважають 1113 рік. Втім, слід зауважити, що твір Нестора теж не дійшов до нас у первісному вигляді. Він пережив дві редакції, які були зроблені за наказом князя Володимира Мономаха у 1116 і 1118 роках. Це відбулося не у Печерському монастирі, з яким у князя склалися далеко не кращі стосунки, а у Видубицькому, що його було засновано неподалік від Києва батьком Володимира Мономаха – великим князем Всеволодом Ярославичем. Редактором виступив ігумен Видубицького монастиря Сильвестр. Однак, спираючись на той факт, що різниця між виходом оригіналу твору і редакціями складає усього кілька років, можемо припустити, що правки князя не мали великого впливу на зміст твору з точки зору історичної науки.
Особливо цінним є те, що Нестор на сторінках свого літопису зміг пов’язати історичні події, які відбувалися на території Київської Русі, з всесвітньою історією, наголосивши на важливості ролі, що її відігравала Русь у розвитку цивілізації. Літописець прославив народ Русі, ґрунтовно дослідив її багатовікову історію і напророчив країні славне майбутнє. «Повість минулих літ» являє собою головне, а у багатьох випадках – єдине джерело з історії східних слов’ян і Київської Русі перших століть нашої ери.
Окрім історичної цінності, «Повість минулих літ» має й високі літературні якості, завдяки яким філологи й літературознавці мають можливість вивчати прадавню українську мову.
«Повість минулих літ» у Радзивіллівському літописі
ПОЯВА ТЕРМІНУ «УКРАЇНА»
Відомо, що у давнину землі від «Сяну до Дону», як поетично іменується наша країна, носили назву Київська Русь. Однак вже у XII сторіччі з’явився термін, який використовується й у наш час. Це відбулось у 1187 році. Саме тоді в Іпатіївському літописі вперше було надруковано слово «Україна»:
«…и плакашася по нем всі переяславци… бе бо князь добр и крепок на рати… и о нем же Украина много постона…»
Ці рядки літопису пов’язані зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича, який загинув під час походу на половців. Зауважимо, що назва «Україна» зустрічається в Іпатіївському списку не один