Вояки. Мэри Роуч
але не про бої з ворогами. У моїй книжці вони стають до бою з екстремальною спекою, катастрофічним рівнем шуму, шлунково-кишковими розладами.
На кожного генерала та на кожного нагородженого медаллю Пошани[7] припадає сотня науковців, чиїх імен ви ніколи не знатимете. Те, про що я пишу, становить лише частку відсотка їхньої роботи. Я не торкаюся цілих дисциплін, вартих того, щоб про них говорити. У книжці немає розділу про протидію, наприклад, посттравматичному синдрому. І не тому, що про це не треба писати, а тому, що про нього вже багато написано, і написано добре. Усі ці книжки та статті висвітлюють проблему ніби прожектором, до того ж вдало. Але я (ні за фахом, ні за вдачею) не належу до операторів прожекторів. Я більше подібна до такої собі простої людини з ліхтариком, що зазирає в різні закутки та шпарини, шукаючи чогось цікавого, а не чогось конкретного.
Відвага не завжди має зброю, прапор чи хоча б ноші. Відвага – це коли авіаційний лікар ВМС Ангус Руперт літав униз головою із зав’язаними очима, випробовуючи вібраційний костюм, який дає змогу пілотам, якщо вони засліплені чи дезорієнтовані, керувати літаком, поклада-ючись на відчуття. Це коли лейтенант-командер Чарлз «Швед» Момсен салютував глядачам, занурюючись у Потомак, під час випробовування першого дихального пристрою для евакуації з підводного човна чи коли капітан Гершел Флауерз із Лабораторії медичних досліджень армії США ввів собі отруту кобри, щоб дослідити можливість виробити імунітет до неї. Іноді відвага – це не більше ніж готовність мислити не так, як оточення (за конформістської культури це не так уже й просто). Відвага – це коли під час Першої світової війни медик Вільям Баер рятував кінцівки і життя поранених, запускаючи личинок у рани, щоб ті їх вичищали. А також коли доктор Герман Мюллер зголосився, щоб йому ввели трупну кров задля випробовування безпечності переливання крові загиблих пораненим – таке практикували на полях боїв Іспансько-американської війни.
Героїчні вчинки – не завжди серед вибухів. Іноді маленькі тріумфи та добрі серця змінюють історію. Іноді курка може врятувати людське життя.
1. Друга шкіра
Що вдягти на війну
АРМІЙСЬКИЙ КАПЕЛАН – ЛЮДИНА ТКАНИНИ[8], але якої тканини? Якщо подорожує з польовим артилерійським підрозділом, він – людина середньовогне-тривкої віскозно-нейлонової тканини з домішком двадцяти п’яти відсотків кевлару для додаткової зносостійкості та з репелентом, що відстрашує комах. Якщо у танку, то він – людина номексу, тканини високої вогнетривкості, але задорогої для повсякденного носіння. За відносної безпеки великої військової бази капелан – людина 50/50 нейлоново-бавовняної тканини, з якої шиють і стандартну польову уніформу армії США, і камуфльовану рясу, що висить у його кабінеті в Натіцьких лабораторіях.
Повна офіційна назва комплексу, відомого як Натік або Натіцькі лабораторії, така: Натіцький центр досліджень і розроблень солдатського
штурму 1994 року в Райтовій лабораторії
В англійській мові