Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія, що мотивує. Джек Кэнфилд
себе доброю християнкою, яка ходила в церкву, коли це було зручно; любила парафіян, коли згадувала про них; навчала дітей молитися на ніч, якщо була не зайнята, а вони не сонні. Іноді ми відкладали молитви до наступного вечора, а потім до наступного. Слово «диво» зрідка спадало мені на думку.
Дякувати Богу, церква не була така недбала, як я. Мій пастор, який не міг сидіти прямо через нещодавній спонділодез35, укладався на заднє сидіння своєї автівки, а його дружина щодня впродовж багатьох тижнів мого перебування в лікарні відвозила святого отця до мене. Повернувшись додому, за кілька тижнів я змогла відвідувати церкву. Наші чудові парафіяни підготували спеціальне місце, де я могла сидіти, не завдаючи болю своїй шиї. Мені тепер бракувало трьох верхніх хребців.
Моє колишнє життя скінчилося. Я навчилася очікувати неочікуваного та приймати неприйнятне. Мій стан змусив мене засвоїти нові навички й елегантно залишити старі позаду. Я навчилася цінувати кількох вірних друзів, які пройшли зі мною крізь це. Я дізналася, яких фінансових витрат вартує родині, належній до робочого класу, тривала хвороба.
Однак найголовніше я дізналася, що любов може все подолати. Ми з чоловіком планували відпустку, зважаючи на наш шкільний графік. Однак чоловік здивував мене раніше, ніж я очікувала. Одного дня він приїхав додому за кермом величезного коричневого не нового будинку на колесах.
Вражена, я подивилася на довгі східці, що вели до входу.
– Чи ти забув, що я не можу спуститися? Ти можеш його повернути? Гадаю, наші плани потрібно відкласти або взагалі скасувати.
– Так, я можу повернути фургон. Я ще не уклав угоди. Але чи ти забула, що в мене є руки? Я можу внести тебе. – І він вказав на вільне місце біля вікна. – Тут чудово пасуватиме зручне крісло. – І ми лишили будинок на колесах.
Раніше я завзято грала в боулінг, брала участь у двох лігах на тиждень. Коли почався зимовий сезон, я почувалася краще, але досі була слабка, носила шийний корсет і ходила з палицею. Товариші по команді запросили мене прийти й повболівати за них. Однак коли я прийшла на гру, вони сказали:
– Нам досі потрібен ще один гравець, звісно, якщо ти відчуваєш, що зможеш це зробити. Ми вирішили не шукати тобі заміни.
– Я не можу. До того ж я позбавлю вас усіх шансів на перемогу. – Ми вигравали лігу два роки підряд.
– Ми хочемо, щоб ти спробувала.
– Що ж, можна, – відповіла я.
Оскільки я не могла тримати важку кулю, то вибрала одну з дитячих, узула спеціальні черевики для боулінгу, замахнулася й кинула її на доріжку. Куля покотилася, збивши три або чотири кеглі. Усі в залі почали аплодувати мені. Я повернулася до своєї команди – із палицею в руці й у шийному корсеті. Уже скоро моя середня кількість очок у сто шістдесят п’ять упала до вісімдесяти, але я грала! Я навіть здобула нагороду. Моя команда замовила мені особливий приз, на якому було вигравіювано «Найвідважнішому гравцеві». Це досі найдорожча для мого серця нагорода. Ми також отримали командний приз – за останнє місце!
Хірургічна операція на хребті, спрямована на знерухомлення суміжних хребців унаслідок їхнього зрощування.