Заради майбутнього. Макс Кідрук
колюча грудка в горлі, і коли, проминувши пожежну станцію, він побачив жінку, яка впарила йому скисле молоко, горло сперло так, що чоловік ледве не задихнувся.
На перехресті Полуботка та Сагайдачного Ярик кілька секунд постояв, стискаючи й розтискаючи кулаки, потім перебіг дорогу та попрямував до неї. Тепер уже повільно, не поспішаючи, ніби звір, що підкрадається до жертви. Коли до торговки залишалося кроків двадцять, Ярик відтулив банку від грудей і поніс перед собою, обережно, наче дивовижну магічну кулю чи, радше, ємність із нітрогліцерином, яка от-от вибухне. Всередині бовталася мутнувата рідина.
Саме тоді, коли він випростав руки, жінка його й помітила. Вона стояла під кривим жерстяним навісом, продукти на продаж – молоко у пластикових пляшках, сир та овочі – лежали на обтягнутій целофаном фанері біля її ніг. На вигляд – років п’ятдесят, точно не більше за п’ятдесят п’ять. Охайне сіре пальто, в’язана шапка. Обличчя порцелянової ляльки. Якби не засмальцьована ганчір’яна сумка для грошей і рукавиці зі зрізаними пальцями, була б викапана вчителька молодших класів.
Ярик зупинився за крок від навісу. Хотів вишкіритися, та не наважився: повіки знову набрякли вологою, і він боявся, що найменший порух лицьових м’язів струсить сльози на щоки. Жінка мовчала. Сірі очі з-під коротких, неначе обпалених вій сторожко промацували Ярикове лице.
– Ти… – захрипів він, – ти…
Вона не опустила погляду.
– Я ж казав, це для дружини, я…
Після згадки про Лі його несподівано прорвало. Сльози просто ринули з очей, і за секунду чоловік мав такий вигляд, наче хтось хлюпнув йому в обличчя водою.
Жінка мовчки полізла до сумки по гроші, проте Ярик того не побачив. Він хотів присоромити її, а натомість розпустив нюні й тепер сам паленів од сорому. Він схлипнув, зіщулився і вперся поглядом у банку. А потім хтось немовби вгатив йому кулаком у груди: чоловік голосно кавкнув, підніс банку над головою та щосили торохнув нею об асфальт.
Банка із дзенькотом розлетілася, уламки, шурхочучи, сипонули навсібіч. Під ногами у Ярика розпливлася біла каша, схожа на ляпку чийогось блювотиння. Наступної миті його обліпили недобрі нашорошені погляди. Дівчина, що проходила неподалік, сахнулася, наче від прокаженого. Невисока, зовсім літня продавчиня, що займала місце далі під навісом, завбачливо відступила на тротуар, тицьнула в нього пальцем і смачно вилаялася.
І тільки жінка, що продала скисле молоко, нічого не сказала. Стояла й не рухалася, начеб із воску відлита, не наважуючись витягти руку з сумки із грошима.
Задихаючись від люті й огиди до самого себе, Ярик розвернувся й побіг геть.
Лі, склавши руки, сиділа на дивані. Чекала на нього.
Ярик шумно ввалився до квартири, роззувся, кинув куртку на підлогу, пройшов до кімнати, сів на ліжко поруч із дружиною. Лілія піднесла худющу руку, геть як воронячу лапу, та провела пальцями по його волоссю над скронями.
– Пробач, – хрипнув він.
– Ну чого ти? – Лі кволо всміхнулася. – Всяке