Заради майбутнього. Макс Кідрук
USB-порт, прилаштував флешку й увімкнув автомагнітолу. На крихітному екрані по центру замерехтів ядуче-зелений напис «READING USB DRIVE». Іван усе ще тримав палець над кнопкою «Play», коли висвітилося нове повідомлення: «ERROR LOADING DISK__»5.
– Ти серйозно? – Він звів очі на товариша. – На хіба тут USB-порт, якщо воно не читає?
Тенгіз посерйознішав і скоса поглянув на магнітолу:
– Та начебто мусить читати.
Левін тицьнув пальцем у напис.
– Але не читає!
– Може, там не лише музика, – похнюплено припустила Мирослава, – і він через те не читає. Мабуть, не розбере, що й де. – А потім уже зовсім тихо додала: – Мені жаль.
– Та все гаразд, – відмахнувся Левін.
Він знову сів упівоберта, лицем до Тенгізової дружини, намірившись повернутися до розповіді про берлінський концерт, але Катя його випередила:
– У нас же є диски! Там повинен бути Бон Джові.
Левін вередливо випнув нижню губу.
– Я не буду розказувати про «Iron Maiden» під Бон Джові.
– Хай грає на фоні, – наполягала Катя.
– Ні!
– Так! – вишкірився Тенгіз. – Діставай із бардачка!
– Не буду! – Іван демонстративно склав руки на грудях.
Не відводячи очей від дороги, Тенгіз нахилився, відкинув кришку ладника на ноги Левіну і, понишпоривши рукою в купі мотлоху, витягнув чохол із компакт-дисками. Поклав його на стегно, узяв один із дисків і показав дружині:
– Цей?
На матовій тильній поверхні диска стояв підпис синім маркером: «Bon Jovi».
– Цей.
– Добре.
Тенгіз заклав диск у вічко магнітоли, й за мить із колонок залунали перші акорди найшмаркатішої балади всіх часів – «Always».
– Там лише балади, – немовби перепрошуючи, уточнила Катя.
Левін закотив очі.
– Мене зараз знудить.
– Ну пробач, флешку Міри не читає.
– Краще вже радіо, – прогудів Левін.
– Ти серйозно? – прискалив око Тенгіз. – Замість Бон Джові будемо слухати шансон чи попсу?
– Про «Радіо ROKS» жодного разу не чув, ні?
– Припиніть, – утрутилася Катя. – Хай грає Бон Джові.
– Я не хочу «Радіо ROKS», – водночас із дружиною мовив Тенгіз.
– А я не хочу розказувати про концерт «Мейденів» під стогнання Бон Джові.
Тенгіз подарував товаришеві слизьку посмішку:
– Яка прикрість!
– Припиніть! – повторила Катя. – Базікала базарні! Вас послухаєш, то почнеш думати, що люди пішли не від мавп, а від папуг.
– Добре, – чи то жартома, чи то серйозно погодився Левін. – Я замовкаю.
Кілька секунд вони німували. Коли Бон Джові дійшов до першого приспіву, озвався Тенгіз:
– Не те щоб мені дуже хотілося дослухати до кінця історію про концерт «Айрон Мейден», але це, – він кивнув на магнітолу, – трохи підхарює. Ще одна така балада, і я тупо засну за кермом.
– Добре, хай буде радіо, – погодилася Катя.
– Міро? – для годиться поцікавився Тенгіз.
– Я теж за радіо, – підтакнула дівчина.
Левін
Помилка читання диска (