Ім'я вітру. Патрик Ротфусс
Звали їх Альфа та Бета, й Абенті, коли гадав, що його ніхто не бачить, частував їх морквою та грудками цукру. Хімію він любив особливо сильно, і мій батько казав, що ніколи не бачив, щоб хтось переганяв щось краще за нього.
Коли він був у нашій трупі другий день, я вже майже звик їздити в його фургоні. Я ставив йому запитання, а він відповідав. Потім він просив пісень, а я бренькав їх для нього на взятій у батьковому фургоні лютні.
Він навіть співав час від часу. У нього був яскравий, відчайдушний тенор, який завжди фальшивив, шукаючи потрібних нот там, де їх не було. Тоді він, як правило, зупинявся та сміявся з самого себе. Він був добрим чолов’ягою, і в ньому не було ні крихти пихи.
Невдовзі після того як Абенті долучився до нашої трупи, я спитав його, як воно – бути арканістом.
Він задумливо на мене глянув.
– Знався коли-небудь з арканістом?
– Ми якось заплатили одному, щоб він полагодив на дорозі тріснуту вісь у колесі. – Я зупинився, замислившись. – Він прямував углиб суходолу з валкою, яка везла рибу.
Абенті зневажливо махнув рукою.
– Ні, ні, хлопче. Я кажу про арканістів. Не про якогось жалюгідного заклинача холоду, який тиняється туди-сюди слідом за валками, намагаючись уберегти свіже м’ясо від гниття.
– А в чому різниця? – запитав я, відчуваючи, що цього від мене й чекають.
– Ну… – почав він. – Тут, можливо, доведеться дещо пояснити…
– Я нікуди не поспішаю.
Абенті глянув на мене оцінним оком. Цього я й чекав. Цей погляд казав: «А ти говориш розважливо як на свої роки». Я сподівався, що він дійде до цього доволі швидко. Коли з тобою говорять як із дитиною, це починає втомлювати, навіть якщо ти справді дитина.
Він глибоко вдихнув.
– Те, що людина знає фокус чи два, ще не означає, що вона – арканіст. Може, вона й уміє вправити кістку чи читати елдо-вінтською. Можливо, вона навіть трохи знає симпатію. Але…
– Симпатію? – перебив я якомога чемніше.
– Ти, певно, назвав би її магією, – знехотя пояснив Абенті. – Насправді це не магія. – Він знизав плечима. – Проте арканістом не робить навіть знання симпатії. Справжній арканіст – це той, хто пройшов підготовку в Арканумі в Університеті.
Коли він сказав про Арканум, у мене з’явилося зо два десятки нових запитань. Можливо, вам здасться, що це не так і багато, але вкупі з тією півсотнею запитань, які я повсюди носив із собою, мене від них аж розпирало. Змовчати й зачекати, поки Абенті заговорить далі сам, мені вдалося лише завдяки величезному зусиллю волі.
Однак Абенті помітив мою реакцію.
– Отже, ти чув про Арканум, чи не так? – Він, здавалося, розвеселився. – Тоді розкажи мені, що ти чув.
Цієї невеличкої підказки мені й було треба.
– Я чув від одного хлопчини з Темпер-Ґлена, що в Університеті можуть пришити людині відтяту руку. Це справді так? За деякими переказами, Таборлін Великий пішов туди вивчати імена всіх речей. Там є бібліотека з тисячею книжок. Їх справді так багато?
Він