Романи. Франц Кафка
заманеться.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Він сильно промерз, поки дійшов додому. Всюди вже було темно, свічки в ліхтарях догоріли. Він навпомацки зайшов до однієї зі шкільних кімнат у супроводі помічників, які вже орієнтувалися тут.
– Перша похвала, яку ви заслужили, – сказав К., пригадуючи листа Кламма. З кутка почувся напівсонний голос Фріди:
– Не заважайте К. спати! Дайте йому спокій!
Наречений настільки заволодів усіма її помислами, що вона не могла думати про щось інше, навіть коли мимоволі задрімала в очікуванні його приходу. Тут увімкнули світло, хоча й не надто яскраве, бо в лампі виявилося мало гасу. У їхньому молодому домашньому господарстві було ще чимало недоліків. Пічку розтопили, але велика кімната, яка слугувала ще й тренувальним залом, – у ній усюди стояли і звисали зі стелі гімнастичні приладдя, – спожила вже весь запас дров. К. запевнили, що не так давно було досить тепло, але вже трохи вихололо. Великий запас дров зберігався в коморі, але комора була зачинена, ключа тримав при собі вчитель, який вважав, що опалення потрібне лише під час занять. Це ще можна було б витримати, пірнувши в ліжка. Але в кімнаті знайшовся тільки один сінник, – що приємно, – достатньо чистий і вкритий вовняною хустиною Фріди, перини не було, тільки дві грубі, цупкі ковдри, які майже не гріли. І навіть на цей жалюгідний сінник помічники дивилися жадібними очима, хоча й не мали надії коли-небудь на ньому полежати. Фріда злякано подивилася на К.: вона ще в заїзді «Біля мосту» довела, що може прикрасити навіть найубогішу кімнату, але тут її вміння було цілком позбавлене всіх засобів і вона не змогла нічого придумати.
– Єдина прикраса нашої кімнати – спортивні приладдя, – сказала вона, вимучено посміхаючись крізь сльози. Але пообіцяла, що вже наступного дня придумає, як вирішити головні проблеми – недостатню кількість спальних місць та труднощі з опаленням, і попросила К. потерпіти ще трохи. Жодного слова, жодного натяку на найменшу образу, хоча К. й усвідомлював, що він забрав її спершу із «Панського двору», а потім і з заїзду «Біля мосту». Тому К. намагався мовчки зі всім змиритися, і це було не надто важко, бо подумки він мандрував разом із Варнавою і повторював своє доручення слово в слово, але не так, як він записав це вістовому, а так, як це, на його думку, звучатиме для Кламма. Крім того, він дуже зрадів каві, яку Фріда приготувала для нього на спиртівці. Спершись на вихололу піч, він спостерігав за її спритними рухами, як вона поставила на незмінну білу скатертину розмальоване квітами горнятко з кавою, а біля нього хліб із салом і навіть банку з сардинами. І ось усе було готово, Фріда також іще не вечеряла, чекаючи на К. У кімнаті було два стільці, на яких К. і Фріда сиділи за столом, а біля їхніх ніг – на підніжжі кафедри – примостилися помічники, які не затихали ні на мить і постійно вовтузилися, заважаючи навіть під час трапези. Вони отримали достатні порції від усього, що було на столі, але не наїлися і час від часу визирали, щоб подивитися, чи багато ще залишилося і чи перепаде їм ще щось. К. не звертав на них уваги, лише сміх Фріди примусив