Острів кохання. Анна Шила
себе особливу картину, на якій була зображена жінка.
Вона йшла узбережжям, тримаючи на руках маленького хлопчика. А поряд із нею, утримуючись за поділ довгої сукні, прямувала дівчинка. Жінка вдивлялася у море, яке вже починало штормити, а сонце злякано ховалося за обрій. Анна мовби чула, як вирує море і як схвильовано б’ється серце жінки на картині. Вдивляючись у полотно, Анна помітила маленький човен, – він поспішав до берега, долаючи високі хвилі, які вперто ставали йому на перешкоді. Здалося, Анна переживала ті ж самі почуття, що і жінка на картині, яка дивилася у далечину, шукаючи очима маленький човен. Він давав їй надію на те, що коханий чоловік живим дістанеться берега. Художник запропонував Анні та Жульєну по склянці води зі шматочком лимона. Так прийнято вітати гостей у Нгапалі.
Одного дня Анна спустилася першою на сніданок до лобі готелю, де зустріла вже знайому пару англійців. Анна відразу про себе зазначила, що жінка виглядала значно старшою за чоловіка. Це добре впадало в очі. Жінка була занадто худою, наче висушеною. Із рудим фарбованим волоссям і сірими вицвілими очима, які вона прикривала великими окулярами. Англійка часто палила довгі тонкі цигарки і багато розмовляла. Спокійний чоловік переважно мовчав. Тож він дуже зрадів, коли його дружина знайшла собі нові вуха для розмов.
Жінку звали Керол, а її чоловіка – Бен. Подорож у морський рай – це було подарунком Бена на день народження Керол. Пара проводила у Нгапалі вже другий тиждень. Керол також запримітила Анну на сніданку і вирішила запросити до їхньої компанії. Коли підійшов Жульєн, Керол уже встигла розповісти Анні добру половину історії свого життя. Так Анна дізналася про знайомства Керол і Бена, про її першого чоловіка, наркотики. Колишній чоловік Керол потрапив до в’язниці саме за наркотики, а вона його так і не дочекалася, зустрівши нове кохання – Бена. Керол мала дорослих дітей від першого чоловіка й онуків. А ще – великий будинок в Англії, куди вона відразу ж запросила Анну. Поки Керол говорила, Бен майже завжди мовчав, закохано і мрійливо вдивляючись в очі дружини, підливаючи собі та їй пива.
Останній вечір у Нгапалі Жульєн і Анна провели з англійцями. На вечерю замовили великого лобстера, кільця кальмарів, смажену рибу на грилі з картоплею, а ще салат із авокадо і помідорів. Анна вибрала суп із морепродуктів, однак він виявився таким гострим і пряним, що довелося його віддати Жульєнові. І хоч вона потроху звикала, що в Бірмі у всі страви додавали багато спецій, а особливо перцю, інколи її шлунок відмовлявся приймати гостру азіатську їжу. Жульєну натомість було не звикати. За час, проведений у Бірмі, він адаптувався до місцевої кухні. Пили того вечора багато, особливо англійці.
Зранку Анна прощалася з морем. Треба було їхати, знову чекав Янгон і продовження подорожі. Жульєн багато розповідав Анні про серце Янгона – центральну золоту пагоду Шведагон. Тож Анні кортіло якнайшвидше її побачити зсередини. Назву Шведагон храм отримав не випадково. Так, «Шве» місцевою