Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович
прийшла до пані Ніни покоївка і повернулася до Дизми з новим асортиментом ліків і запитанням від господині, чи не бажає пан Никодим якихось книжок для читання.
Дизмі зовсім не хотілося читати, і він, не бажаючи уславитися невігласом, заявив покоївці, що йому важко буде тримати книгу в руках.
Результат виявився найнесподіванішим.
За дверима почувся голос пані Ніни:
– Добридень, пане Дизмо. Мене засмучує, що вам не краще. Чи не послати за лікарем?
– Ні, не потрібно, – рішуче відповів Никодим.
– Вам, напевно, нудно. А що, якщо вам хтось почитає вголос?
– Що ж робити, якщо немає кому.
За дверима запанувало мовчання, і за мить пані Ніна запитала:
– Можна до вас увійти?
– Прошу дуже.
Ніна увійшла до кімнати і кинула на Никодима погляд, у якому змішувались цікавість і співчуття. Потім несподівано запропонувала, що буде читати сама. Дизмі нічого не залишалося, як погодитись, дякуючи та перепрошуючи за клопіт.
– Ну що там, дрібниці. Я й так сиджу без діла. Я із задоволенням щось вам почитаю. Скажіть тільки, якого автора вам почитати.
Никодим замислився: потрібно вибрати якогось трохи кращого, такого, якого в Лискові читали люди інтелігентні. Він згадав одного англійця, ім’я якого вимовляється «Джек», а пишеться якось зовсім інакше.
– Може, щось Джека Лондона? – попросив він. Ніна посміхнулася і кивнула.
– Зараз принесу кілька його книжок.
Незабаром вона повернулася, несучи декілька книжок у вишуканих палітурках. І сказала:
– Я не здивувалася, дізнавшись, що ви любите цього автора.
Дизма зроду не читав Джека Лондона, проте зауважив:
– Справді, він мені дуже подобається, але чому ви так сказали?
– Ви мені вибачте – можливо, я просто хвалюсь, але мені здається, що я вмію спостерігати. А вас неважко розгадати, хоч ви і замкнута натура, що живе внутрішнім життям, начебто у splendid isolation9.
– Невже? – запитав Никодим.
– Так. Ми, жінки, досягаємо цього, можливо, ненауковим шляхом, навіть не методично, але ми фахівці у психоаналізі, я б сказала – у прикладній психології. Інтуїція замінює нам дослідницький метод, а інстинкт уберігає від помилок.
«От розбалакалася», – подумав Дизма.
– І тому, – продовжувала Ніна, гортаючи книгу, – ми легше знаходимо ключ до закритої, ніж до відкритої книги.
– Гм, – заперечив Никодим, – але навіщо ж шукати якогось ключа, якщо кожну книжку легко відкрити.
Він вважав, що Ніна, заговоривши про закриті книги, збирається продемонструвати перед ним читання Лондона крізь палітурку. Тому він додав:
– Немає нічого легшого, ніж відкрити книгу.
Пані Ніна заглянула йому в очі і заперечила:
– Ні. Трапляються такі, які цього не зносять, саме тому вони найцікавіші. Їх можна прочитати тільки очима уяви. Ви згодні зі мною?
– Навіть і не знаю, – відповів Дизма не замислюючись, – я таких книжок не зустрічав. Бачив дуже дорогі видання,
У блискучій самотності