Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович
погано, неуважність, прошу пробачення, але все одно дуже радий, я тут майже нікого не знаю, немає з ким перекинутися слівцем, а мені потрібно вирішити зараз одну справу, ось і я попросив знайомого дістати запрошення, та хіба сам впораєшся, коли ти старий…
Я навіть зрадів, – не вгавав старший пан, – так, зрадів, коли зустрів вас і побачив, що ви у таких близьких стосунках з нашим вельмишановним паном міністром землеробства, бо, думаю собі, знайомий зробить мені послугу і представить ласкаво мене панові міністрові Яшунському. Але ще раз дуже, дуже вибачаюся!
– Нема за що.
– О, ні, ні, я відірвав вас від приємної бесіди з самим паном міністром, але, бачите, я провінціал, прошу я вас, вельмишановний пане, у нас в селі без церемоній, все просто…
– Ото понесло, – подумав Дизма.
– Ще раз вибачайте, – шепелявив старий, – але, зі свого боку, чи не могли б ви зробити старому послугу, вам то нічого не вартує.
– Яку послугу? – здивувався Дизма.
– О, я не нав’язуюся, але якби ви, скажімо, побажали представити мене панові міністрові, то відразу він сприйняв би мене інакше, бо це була б дружня рекомендація.
– Дружня? – щиро здивувався Дизма.
– Хе-хе-хе, шановний пане, не відпирайтесь. Я на власні вуха чув вашу розмову з паном міністром, хоч я й старий і підсліпуватий, але слух у мене чудовий. Ручаюся, якщо ви представите мене… скажете, наприклад, панові міністрові: «Дорогий пане міністре, дозвольте мені представити мого доброго знайомого Леона Куницького!..» – О! Це буде вже зовсім інша річ!..
– Та що ви, пане ! – запротестував Дизма.
– Я не нав’язуюся, не нав’язуюся, хе-хе-хе, але був би стократ, ну, вельми панові вдячний, що це вам коштує?
Двері до сусідньої зали відчинилися. Гості заворушилися і зібралися біля входу. Міністр Яшунський з іще двома панами, минаючи Дизму з Куницьким, посміхнувся до Дизми і сказав своїм супутникам:
– Ось герой сьогоднішнього вечора. Підштовхнувши Дизму, Куницький зігнувся в поклоні. Не маючи іншої нагоди, Дизма машинально випалив:
– Дозвольте, пане міністре, представити вам пана Куницького, мого старого доброго знайомого.
На обличчі міністра відбилося здивування. Не встиг він навіть рота відкрити, як Куницький, потрясаючи його руку, вибухнув нескінченною тирадою про те, який він щасливий знайомству з таким прекрасним державним діячем, якому вітчизна в цілому і землеробство зокрема, а тим більше лісівництво, так завдячують; що до гробу пам’ятатиме цю мить, бо сам він, як землевласник і лісопромисловець, вміє цінувати заслуги у цій галузі, але що, на жаль, не всі підлеглі пана міністра здатні зрозуміти його великі керівні ідеї, та й на це завжди знайдеться рада, і що він, Куницький, в невідплатному боргу перед люб’язним паном Дизмою, який захотів ласкаво представити його панові міністрові.
Потік красномовства лився так бурхливо, що безмежно здивований міністр зміг лише пробурмотіти:
– Дуже приємно.
Однак коли настирливий старий зашепелявив про казенні ліси в Гродненському