Американська трагедія. Книга 1. Теодор Драйзер
кажіть мені про відпочинок! – заявила Грета Міллер з гордовитою усмішкою і зробила па ліворуч, наче готуючись полинути в танці. – У нас цей тиждень весь зайнятий. О, як! – вона закотила очі і трагічно стиснула руки. – Просто жах, скільки нам доведеться танцювати цієї зими, – правда, Гортензія? По четвергах, по п’ятницях, по суботах і неділях. Ну й ну! От жах, правда ж?
Вона кокетливо лічила дні по пальцях і усміхалась до Клайда, ніби шукаючи в нього співчуття.
– Вгадай, Том, де ми були цими днями, – Луїза з Ральфом Торп, Гортензія з Бертом Гетлер, і я з Віллі Бесік?! В Пегрена, на Уебстер-авеню. Побачив би ти, скільки там було народу! Ми танцювали до четвертої години ранку. Я думала, що в мене підломляться ноги. Навіть не пам’ятаю, коли я так стомлювалася.
– Та вже ж! – втрутилася Гортензія, трагічно звівши руки до небес. – Я думала, що не зможу працювати наступного ранку. В мене так заплющувались очі, що я насилу бачила покупців. А мама так хвилювалася! Просто жах! Вона досі не може опам’ятатися. По суботах і по неділях ще нічого, але тепер ми танцюємо й серед тижня, а мені вранці о сьомій годині вставати, і вже тут мені від мами так перепадає – ну й ну!
– Я її добре розумію, – сказала м-с Ретерер, що якраз увійшла з блюдом картоплі й хлібом. – Ви занедужаєте, якщо не дасте собі перепочинку, і Луїза теж. Я все кажу їй, що вона не зможе працювати і втратить посаду, якщо так мало спатиме. Але вона так само як і Том: скільки я не кажу – анітрошечки не слухається.
– Ну, мамо, ти ж знаєш, яка в мене робота, не можу я рано повертатися додому, – тільки й відповів Ретерер.
– Та я померла б з нудьги, якби мені довелося просидіти вечір удома! – вигукнула Гортензія Брігс. – Цілий день працюєш, треба ж і повеселитися трошки.
Як у них приємно в домі, думав Клайд. Як легко, вільно! І як задирливо й весело тримаються ці дівчата. Очевидно, їх батьки не бачать у цьому нічого поганого. От коли б у нього була така гарненька подруга, як ця Гортензія Брігс, з маленьким хтивим ротиком і блискучими зухвалими очима…
– Досить мені, коли я двічі на тиждень висплюся, – заявила Грета Міллер. – Батько думає, що я божевільна, а мені просто шкідливо багато спати.
Вона весело розсміялася. А Клайд захоплено слухав її, незважаючи на всі неправильні й вульгарні звороти, якими вона пересипала свою мову. Ось втілення юності, веселості, волі й любові до життя!..
В цю хвилину вхідні двері відчинились, і швидко ввійшла Луїза Ретерер, струнка дужа дівчина, середня на зріст, в накидці на червоній підбивці і в м’якому блакитному фетровому капелюшку, насунутому на очі. Луїза була моторніша й енергійніша за свого брата, лагідніша за своїх обох подруг, і притому не менш гарненька.
– От хто в нас! – вигукнула вона. – Ці два дівчиська і додому прилетіли раніш за мене! А я сьогодні застрягла через плутанину в звітній книжці. Довелось давати пояснення в конторі. І зовсім я не винна, можете повірити. Просто вони не розбирають мого почерку. – І тут тільки помітивши Клайда, вона вигукнула: – Іду на парі, що знаю,