Мауглі = Mowgli. Редьярд Кіплінг

Мауглі = Mowgli - Редьярд Кіплінг


Скачать книгу
вороття до Джунглів, і я мушу забути вашу мову і вашу дружбу, але я ніколи не буду таким жорстоким, як ви. Я був вам справжнім братом, хоч і не по крові, і тому обіцяю, що коли стану людиною серед людей, не зраджу вас, як ви зрадили мене. – Він копнув багаття ногою, і вгору полетіли іскри. – Між нами, вовками Зграї, не буде війни. Та перш ніж піти, я маю сплатити борг.

      Мауглі ступив туди, де сидів Шер-Хан, тупо вирячившись на вогонь, і схопив його за китицю на підборідді. Багіра про всяк випадок пішла слідом.

      – Гей, підлий пес! – закричав Мауглі. – Ану встань, коли з тобою говорить людина, а то обсмалю тобі шкіру!

      Шер-Хан прищулив вуха до голови і заплющив очі, бо вогняна гілка була дуже близько.

      – Цей кровожер казав, що уб’є мене на Раді, бо не встиг убити змалку… Ага! Отак ми лупцюємо шельму, коли стаємо людьми! Спробуй-но ворухнути вусом, Кульгавий, і я запхну Червону Квітку тобі в пельку!

      Він лупцював Шер-Хана по голові палаючою гілкою, і тигр ревів і вищав, ледь живий зо страху.

      – Тьху! А тепер геть звідси, обсмалений котяра! А ви затямте: коли я знов прийду на Скелю Ради, то прийду так, як личить людині – і зі шкурою Шер-Хана на голові! А тепер от що: Акела може жити, як схоче. І ви його не вб’єте, бо я цього не дозволю. Я не думаю, що ви тут отак сидітимете, висолопивши язики, буцімто якесь шановне панство, а не жалюгідні пси, котрих я зараз прожену геть! Отак! Геть!

      Гілка палала жарким полум’ям, Мауглі нещадно лупцював нею вовків, і вони з виском кинулися навтіки. Врешті-решт на скелі лишилися тільки Акела, Багіра і ще з десятеро вовків, які стали на бік Мауглі. І тоді щось обпекло Мауглі зсередини, як досі ще не бувало із ним. Йому забило подих, він заплакав, і по обличчі в нього потекли сльози.

      – Що це? Що це таке? – плакав він. – Я не хочу покидати Джунглів, я не знаю, що зі мною сталося. Я вмираю, Багіро?

      – Ні, Малий Братику, це просто сльози, таке буває з людьми, – мовила Багіра. – Тепер я знаю, що ти вже не дитина. Тепер тобі немає дороги у Джунглі. Нехай сльози течуть, Мауглі. Це просто сльози.

      І Мауглі сидів і плакав так, наче в нього рвалося серце, бо плакав він уперше в житті.

      – Отепер я піду до людей, – сказав він. – Але спершу попрощаюся з матір’ю.

      І він пішов до печери, де мати-Вовчиця жила з батьком-Вовком, і заплакав, зарившись лицем у її шерсть, а четверо вовченят жалібно скавчали.

      – Ви мене не забудете? – спитав Мауглі.

      – Ніколи, поки можемо йти по сліду! – відповіли вовченята. – Приходь до підніжжя гори, коли станеш людиною, і ми будемо говорити з тобою. Або прийдемо в поле і вночі пограємось разом.

      – Приходь скоріше! – сказав батько-Вовк. – О мудре Жабеня, приходь скоріше, бо ми з матір’ю вже старі.

      – Приходь скоріше, мій голий синочку, – сказала мати-Вовчиця. – Знай, людська дитино, я люблю тебе більше од моїх власних дітей.

      – Я прийду неодмінно, – сказав Мауглі. – Прийду, щоб припнути шкуру Шер-Хана на Скелю Ради. Не забувайте мене! Скажіть усім у Джунглях – нехай


Скачать книгу