Лiтература. Отсутствует
того, експромтом називають будь-який усний виступ без підготовки.
Прикладом експромтів є вірші, вписані в альбоми світських дам російськими поетами В. Жуковським, О. Пушкіним, М. Лєрмонтовим. Майстром поетичної імпровізації був польський поет А. Міцкевич. Захоплювався експромтами й український поет М. Рильський.
Будова вірша
Попри всі жанрові відмінності, вірш (у своїй основі) має кілька суттєвих подібностей. їх можна звести до трьох складових – рима, ритм і розмір. За ними стоять особлива організація мовлення – впорядкованість, правильні повтори (періоди), ритмічна (музична) основа.
Разом з тим назву «вірш» має твір, якому не притаманні вищезазначені особливості або деякі з них. Насамперед, це такі поетичні твори, як білий вірш, верлібр, вірш у прозі.
Рима (від грецьк. rhythmos – розмірний) – регулярний звуковий повтор у завершальних словах рядка. За давніх часів риму звали «краєзгодою». Вона є своєрідними «крилами поезії». Завдяки їй створюється звукова та образна система вірша. Рима виникла з обрядових пісень і увійшла до вірша як складова, організована його частина.
Ритміка (від грецьк. rhythmikos – рівномірний) – це певний лад віршованого твору. Його внутрішню природу пов’язують з музикою або зі стопою чи з фіксуванням повторення однорідних елементів. Ритм надає віршу енергії, яка й робить поезію неповторною.
Віршований розмір, або метр (від грецьк. metron – міра) – поширений термін для позначення ритмічної одиниці, тобто міра вірша. Вона залежить від позиції наголосу та кількості ненаголошених складів.
Верлібр
Верлібр (від франц. vers libre – вільний вірш) – це такий поетичний твір, який не має симетричної будови і не передбачає ні метра, ні рими. Зате виявляє певну ритміку, яка не схожа ні на класичний вірш, ні на прозу. Важливим засобом організації верлібру є інтонаційні повтори.
Термін «верлібр» вперше увів французький письменник Г. Кон у передмові до своєї збірки віршів. Сталося це 1884 року, і з того часу термін «вільний вірш» посідає повноправне місце серед інших визначень поетичних жанрів.
Верлібр уперше набув поширення за доби середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких романтиків та французьких символістів. Видатні майстри цього жанру В. Вітмен (США), А. Фет, В. Брюсов, О. Блок (Росія).
Український верлібр з’явився на межі XIX і XX ст. в перекладах і віршах Лесі Українки, І. Франка та ін.
Білий вірш
На відміну від верлібру білий вірш ритмічно організований, тобто це звичайний вірш, але неримований. Найбільшого розвитку білий вірш досяг у драматичних жанрах, зокрема у творчості В. Шекспіра, Д ж . Мільтона, Й. В. Гете, О. Пушкіна, І. Кочерги. Класичним взірцем білого вірша вважаються твори Лесі Українки, де п’ятистопний ямб набуває гнучкої та природної інтонації. Взагалі ж білий вірш передбачає використання будь-якого віршованого розміру. Сюди слід включити і вірші, створені античними