Морський вовк. Джек Лондон
завдяки життю, що є у вас, ви й мрієте про безсмертя. Життя, закладене у вас, прагне бути вічним. Ба! Вічне свинство!
Він рвучко повернувся на підборах і пішов геть. Але на краю юта спинився й покликав мене.
– До речі, скільки потяг у вас кок? – спитав він.
– Сто вісімдесят п’ять доларів, сер, – відповів я.
Він кивнув головою. За хвилину, зійшовши вниз подавати на стіл обід, я почув, як він голосно шпетить котрогось матроса.
Розділ VI
Вранці наступного дня буря вщухла, і «Привид» ледь погойдувався на спокійній гладіні океану. Вітру не було, тільки зрідка налітав легенький подих. Вовк Ларсен усе стояв на юті, і його пильний погляд був звернений на північний схід, звідки мав повіяти пасат.
Увесь екіпаж теж був на палубі – готували шлюпки до мисливського сезону. На борту було сім шлюпок: шість мисливських і капітанський тузик. Команда кожної шлюпки складалася з мисливця, весляра та стерника. На шхуні до екіпажу входили тільки веслярі й стерники, але нести вахту повинні були й мисливці, також підлеглі капітанові.
Усе це, і чимало іншого, дізнавався я поступово. «Привид» уважали найшвидшою шхуною в промислових флотиліях Сан-Франциско та Вікторії. Колись це була приватна яхта, побудована з розрахунку на швидкий хід. Її обводи й оснащення, – хоч я на цих речах і не розуміюся, – промовляли самі за себе. Напередодні під час другої піввахти ми з Джонсоном перекинулися словом-другим, і він розповів мені дещо про шхуну. Він говорив захоплено, з такою любов’ю до гарних суден, з якою, бува, говорять про коней. Однак йому страх не подобалося тут, і він дав мені на здогад, що Вовк Ларсен має дуже лиху славу серед капітанів мисливських шхун. Його, Джонсона, привабило тільки судно, коли він підписав контракт, та й то вже він мало не кається.
Він сказав мені, що «Привид» – бездоганної конструкції шхуна на вісімдесят тонн. Завширшки вона до двадцяти трьох футів, а завдовжки – понад дев’яносто футів. Незвичайно важкий свинцевий фальшкіль (точна вага його невідома) надав їй більшої остійності, а це дозволяло нести величезну площу вітрил. Від палуби до клотика грот-стеньги сягало більш як сто футів, а фок-щогла зі своєю стеньгою була на вісім чи десять футів коротша. Я подаю ці деталі для того, щоб можна було уявити собі розмір цього маленького судна, що носилося по океанських просторах з командою у двадцять два чоловіки на борту. То був малесенький світ, цятка, піщинка, і я тільки дивом дивувався, як це люди важаться пускатись у море на такій малій, непевній споруді.
Вовк Ларсен мав славу людини, що надзвичайно сміливо велася з вітрилами. Я чув, як про це балакав Гендерсон із другим мисливцем, каліфорнійцем Стендішем. Два роки тому буря на Беринговому морі потрощила на «Привиді» щогли, і замість них поставлено теперішні, міцніші й важчі за попередні. Коли встановлювано їх, Ларсен нібито сказав, що ліпше вже перекинутися в морі, аніж утратити ці щогли.
Здавалося, що кожен із матросів, за винятком Йогансена, засліпленого своїм підвищенням, намагався