Пригоди Клима Кошового. Андрей Кокотюха
можу. У крісло, про яке згадала моя Естер, часом сідають такі люди, котрі хочуть виговоритися. Але не знають кому. Тож скромний зубний лікар у них на зразок сповідальника. Естер не права. Коли треба, Шацький уміє слухати, не лише говорити. І ось мої вуха чують таке, чого вуха небагатого скромного жида не мали б чути ніколи…
– Ви знову за своє.
– Навпаки, я випереджаю вашу цікавість. Бо ви ж неодмінно захочете знати, звідки я знаю про все це й навіть більше.
– Я зрозумів. Не тягніть уже.
Шацький знову сплів пальці.
– Магда була одружена з начальником кримінальної поліції паном Густавом Богдановичем. Густав Богданович був старшим за дружину на тридцять років. Коли одружився вдруге, за рік після того як сам овдовів, містом ходили різні чутки. Не стільки пояснювали рішення Богдановича, скільки розбирали наміри Магди. Але відставки начальник кримінальної поліції не дочекався, помер через апоплексичний удар. Вдова лила за ним щирі сльози. Про її причетність до смерті не дозволяв собі говорити ніхто. Тим більше, великих статків по собі Богданович не залишив. Жив у казенному помешканні. Лишити його за вдовою не могли. Але вона мала покровителів, тож досить люксусово влаштувалася й досі живе на третьому поверсі «Жоржа». Щоправда, саме зараз там почали будівельні роботи, пані знайшла тимчасовий прихисток деінде. Проте помешкання в готелі лишаються за нею. Щойно все скінчиться, пані вдова повернеться назад.
– Ближче до суті справи, Шацький.
– Перепрошую, тут усе важливо. Та гаразд, повернемося до сумної дати. Отже, невдовзі після поховання, – він, витримавши театральну паузу, повторив, – незабаром, пане Кошовий, підтвердилися чутки про картотеку пана Богдановича.
– Картотеку?
– Збирав компрометуючу інформацію практично на всіх. Від президента міста, депутатів, банкірів і промисловців до прокурорів та суддів. Сам-один робити це не міг. Задіяв штат агентів, котрі збирали небажані відомості за особистим розпорядженням Богдановича й отримували за те додаткову платню. Вони ж, до речі, потім і розбовкали.
– Шукати не пробували?
– Спершу агентам не повірили. Думали – ціну собі набивають при новому начальстві. Але Магда незабаром після смерті чоловіка, десь за півроку, дала зрозуміти: усе в неї. Пан Густав заповів зберігати. Де він ховає усі ці теки, що в них такого – не знає ніхто. Вірніше, всі, хто фігурує, знають, бо рила, як кажуть, у пуху. Ще б хто не знав про власні гріхи! Вона, як ви бачили, молода, здорова та вродлива. Житиме, слава Богу, довго. Тож триматиме в кулачку всіх сильних міста цього.
Кошовий пошкріб потилицю.
– Он воно що виходить… Її яка користь?
– Усякий, кому Магда скаже, готовий виконати будь-яку її забаганку. – Йозеф знову розвів руки. – Хіба не це – втілення заповітних мрій кожної жінки? Хіба не в цьому суть жіночого щастя? Запитайте в моєї Естер, вона підтвердить. А за своє життя пані Богданович спокійна: її охороняє весь поліцейський департамент. У її смерті, тим більше – наглій, взагалі ніхто не зацікавлений.
– Чому?
– Бо всі будуть