Пригоди Клима Кошового. Продовження. Андрей Кокотюха
– робить він це не вперше. З тону записки помітно: її автор ледь стримує роздратування, йому набридло вирішувати проблеми слабого парубійка. Нарешті, українська або, як тут звикли говорити, русинська мова доводить: послання адресоване передусім мені.
– Може прочитати інший. Русинською користуються.
– Так, але саме мова тут дає важливу підказку: лист особистий, таємний, не призначений для ширшого кола очей. Анонім просить мене прийти самому, не залучати сторонніх.
– Міг би написати прямо: будьте сам.
– Але не написав! – вперто правив своє Кошовий. – Адже якби хотів іншого, не рахувався б із Лукою. З ним узагалі навряд чи хтось рахуватиметься. Щойно побачив хлопця, відразу б посадив у коляску першого-ліпшого візника та доставив чи до мене в контору, чи – його матері. Знаючи Лукана, напевне знає й пані Уляну. Тим більше, повторюся, незнайомець хоче радо позбутися тягаря. Робіть висновки, Шацький.
– Ви вже зробили, бачу.
Сіпнулося віко. Клим торкнувся його пучкою вказівного пальця. Сильніше, ніж завжди, нервує, помітно.
– Нічого втішного, – зітхнув він. – Треба готуватися до того, що бідака знову вскочив у халепу, подібно до тієї, з якої його ось щойно витягнули. Через те побіг не до мене, бо засоромився. І матері не бовкнув, аби не лякати чи смутити. Швидше за все, інстинкт погнав Луку Різника до людини, про яку мало хто знає, але яка для нього багато значить. Той почув нову історію – й зрозумів: не хоче, не готовий відповідати за хлопця тепер. Але й не хоче, аби все набуло розголосу. Чому?
Шацький мовчки покрутив головою.
– А ось чому! Ймовірно, Лука знову опинився поруч із криміналом. Доброзичливець приховав це, давши наляканому втікачеві притулок. Тож не дуже хоче, аби про вчинок, за який належить покарання, дізналося більше людей, ніж треба. Я ж, на його думку, здатен знову залагодити таку справу.
– То ви зможете?
– Нема іншого виходу, – розвів руками Клим, відразу ж попередивши Йозефове прохання: – Але дуже прошу вас, Шацький, навіть заклинаю – зі мною нікуди не ходіть.
Брови дантиста здивовано скочили вгору. На обличчі намалювалася зовсім дитяча образа. Він звик брати участь у всіх пригодах Кошового, й почута вимога виглядала відставкою. Аби заспокоїти приятеля, Клим швидко пояснив:
– Це вже не іграшки. Навіть не прогулянка міською околицею проти ночі задля цікавості та можливості відчути на собі принади нічного життя. Йдеться про злочин, до якого доведеться бути причетним. Бо приховання злочинця – порушення закону. Я бережу вас, Шацький.
– Ви перебільшуєте, пане Кошовий, – ображено буркнув той.
– Вважайте, я дмухаю на воду, – тон Клима відрізав Шацькому будь-які можливості зміни рішення. – Краще розкажіть, а ще ліпше – намалюйте, як дістатися до того місця, За Тором.
Не маючи під рукою нічого іншого, Кошовий перевернув записку чистим боком догори.
І, підкликавши кельнера, попросив подати перо й чорнильницю.
Відлига