Публіцистика. Оскар Уайльд
на користь грубої сили натовпу можна навести набагато більше аргументів, ніж на підтримку громадської думки. Груба сила може й спрацювати. А от громадська думка напевно помиляється. Часто кажуть, що сила – не аргумент. Це, втім, залежить від предмету суперечки. Низка найважливіших проблем останніх кількох століть, як-от тривалий абсолютизм у Британії чи багатовіковий феодалізм у Франції, вирішувалася застосуванням виключно грубої сили. Насильницька природа революції може на мить піднести велич і вагу публіки. Та в один фатальний для себе день вона довідалася, що перо сильніше за шмат бруківки, і ним можна вразити не згірш, ніж уламком цеглини. Тоді публіка одразу взялася шукати журналіста, знайшла його, працевлаштувала й зробила своїм невтомним забезпеченим слугою. Викликає жаль доля і цієї публіки, і цього журналіста. За барикадами може критися багато благородного й героїчного. А що криється за передовицею в газеті, окрім упередженості, тупості, лицемірства й просторікування? А всі вони разом утворюють страшну силу, яка стає новою владою.
Раніше ми мали дибу. Тепер у нас є преса. Прогрес відчутний. Але ситуація й досі лишається неправильною, несправедливою та принизливою. Хтось – Берк[27], здається – назвав журналістику четвертою владою. Тоді це було беззаперечною істиною. Але нині журналістика є єдиною владою. Інші три вона в собі розчинила. Світські члени Палати лордів[28] зберігають мовчання, їхнім церковним колегам нічого й сказати, а Палата громад[29] слів не має й прямо про це говорить. Нами всіма керує Журналістика. Президент в Америці керує країною чотири роки, тоді як Журналістика перебуває при владі й надалі. На щастя, влада Журналістики в Америці досягла своєї найбільш грубої та нахабної форми. І, природно, їй на противагу виник повстанський дух. Для одних американців журналісти – це герої, для інших – негідники. Утім Журналістика там уже втратила свою колишню силу. Її не сприймають серйозно. Журналістика в Британії, ще не досягши (за окремими відомими винятками) такого самого нахабства, і досі зберігає значний вплив і помітну силу. Диктат, який вона пропонує встановити над особистим життям людей, мені видається безпрецедентним. Відомо, що публіка має невгасиме бажання знати все, за винятком того, що варто знати. Розуміючи це, Журналістика задовольняє дану потребу, наче вправний ділок. Століття тому публіка прибивала газетярів за вуха до стовпів. Видовище було не з приємних. Нині вони самі прибивають себе за вуха до замкових шпарин, що набагато гірше. Ще гіршою ситуація виглядає тому, що найбільше провини лежить не на тих, хто пише невибагливі тексти в так званих світських газетах. Найбільше шкоди завдають серйозні, вдумливі, порядні журналісти, які (так само, як і нині) урочисто й привселюдно оголошують про якусь сварку в сім’ї видатного урядовця або популярного політика, а отже, людини впливової, і закликають публіку обговорювати цю сварку, давати їй власні оцінки й погляди,
Едмунд Берк (1729–1797) – ірландський державний діяч, член парламенту Великої Британії, публіцист, мислитель.
Палата лордів – верхня палата парламенту Великої Британії.
Палата громад – нижня палата парламенту Великої Британії.