Спілка рудих = Тhe Red-Headed League. Артур Конан Дойл
У вашої справи є певні цікаві подробиці, і мені хотілося б вивчити її ґрунтовніше. Але зараз уже за північ, а нам треба хоч кілька годин поспати. Я вас влаштую ось на цьому дивані перед каміном. Вранці на спиртівці зварю кави, і рушимо в дорогу.
Вранці вітер вщух. Сонце підіймалося над похмурими болотами в заплавах Темзи, але не гріло. Сумні простори річки назавжди ототожнюються в моїй пам’яті з переслідуванням жителя Андаманських островів на самих початках нашої співпраці. Після довгої та стомлюючої подорожі ми вийшли на маленькій станції за кілька миль від Чатема. Поки запрягали коня в місцевому заїзді, ми нашвидкуруч поснідали, тож з’явившись у Йокслі, відразу ж взялися за справу. Полісмен зустрів нас біля воріт парку.
– Ну як, Вілсоне, новини є?
– Ніяких, сер.
– Бачили якихось невідомих?
– Ні, сер. Поліція впевнена, що вчора ніхто не приїжджав сюди та не від’їжджав.
– Обійшли всі готелі та заїзди?
– Атож, сер. І не виявили нікого, кого можна було б запідозрити.
– Врешті-решт звідси до Чатема можна дійти пішки. Невідомий міг сховатися там або сісти на потяг непоміченим. А ось і та сама алея, про яку я вам казав, містере Голмс. Упевнений, що вчора слідів на ній не було.
– А з якого боку помітили сліди на траві?
– Ось із цього, сер. Бачите вузьку смужку трави між алеєю та грядкою квітів? Зараз слідів не бачу, але вчора вони були чітко помітні.
– Авжеж, тут справді хтось ходив, – підтвердив Голмс, нахиляючись і розглядаючи траву. – Наша леді ступала дуже обережно, чи не так? Якби вона оступилася в той чи інший бік, сліди залишилися б і на алеї, і на м’якій грядці з квітами, де вони були б ще помітнішими.
– Аякже, сер, жінка має сталеві нерви!
Я помітив, як обличчя Голмса напружилося.
– Кажете, що вона повернулася тим самим шляхом?
– Звісно, сер, іншого шляху немає.
– Тобто цією самою смужкою трави?
– А як інакше, містере Голмс?
– Гм! Чудово! Справжній подвиг! Ну, гаразд, із алеєю все. Ходімо далі. Ця хвіртка зазвичай відчинена? Отже, не довелося докладати зусиль, аби проникнути в парк. Ясно, що вбивство вона не планувала. Інакше прихопила б із собою якусь зброю, а не скористалася б ножем із письмового столу. Вона пройшла цим коридором, не залишивши слідів на рогожі. Потім увійшла в кабінет. Як довго пробула в кабінеті? Знати цього ми не можемо.
– Вона пробула там кілька хвилин, сер. Я забув сказати, що місіс Маркер прибирала в кабінеті приблизно за чверть години до того, що сталося. Так вона каже.
– Отже, не більше чверті години. Відтак наша леді входить до покою. Йде до столу. Що вона хоче? У бічних шухлядах їй, либонь, нічого не треба. Інакше вони були б замкнені. Отже, її цікавить середня шухляда. Ага! А це що за подряпина? Ватсоне, запаліть, будь ласка, сірника. Що ж ви нічого мені про це не сказали, Гопкінсе?
Слід, який ми побачили, починався на бронзовій прикрасі навколо щілини для ключа праворуч, а потім тягнувся