Філософія грошей. Георг Зиммель
процес жертвування і набування в окремій душі в жодному разі не є лише чимось другорядним або відтвореним порівняно з міжіндивідуальним обміном, а навпаки: обмін між віддачею і здобутком в індивіді становить засадниче припущення і немов суттєву субстанцію будь-якого двостороннього обміну. Цей останній – тільки підвид того першого, а саме такий, при якому віддача спонукувана вимогою іншого індивіда, тоді як її, з таким самим успіхом для суб’єкта, можуть спонукати речі та їхня технічно-природна властивість. Надзвичайно вагомо здійснювати цю редукцію господарського процесу до того, що відбувається дійсно, тобто в душі кожного господарюючого. Через те, що при обміні цей процес взаємний, зумовлений таким самим процесом в іншому [індивіді], не можна піддаватися помилці з приводу того, що натуральне і так би мовити соліпсичне господарство зводиться до тієї самої основної форми, що і двосторонній обмін: до процесу зрівноваження між двома суб’єктивними процесами в індивіді; цього останнього самого по собі не торкається другорядне питання, чи походить спонукання до нього від природи речей, чи від природи людини, чи воно суто натурально-господарське, чи міново-господарське. Отже, всі відчуття вартості, які викликані об’єктами, що підлягають придбанню, загалом можуть бути досягнуті лише через відмову від інших вартостей, так само, як і подібна відмова полягає не тільки в тій безпосередній праці для нас самих, що постає працею для інших, а досить часто в цілком безпосередній праці для наших власних цілей. Тим самим стає особливо помітно, що обмін рівно настільки продуктивний і утворює вартість, наскільки і властиве так зване виробництво. В обох випадках ідеться про те, щоб отримувати товари за ціною інших, які віддають, і то так, щоб кінцевий стан виявлявся збільшенням почуттів задоволення порівняно зі станом перед такою акцією. Ми не в змозі наново створювати ні матеріали, ні сили, а можемо тільки переміщати дані матеріали й сили так, щоб якомога більше тих, що перебувають у ряді дійсності [Wirklichkeitsreihe], водночас сходили до ряду вартості [Wertreihe]. Але це формальне переміщення в межах даного матеріалу обмін між людьми здійснює точно так, як обмін із природою, який ми називаємо виробництвом, отже, обидва вони належать до того самого поняття вартості: в обох ідеться про те, щоб порожнє місце відданого заповнити об’єктом більшої вартості, і тільки в цьому русі об’єкт, що перед тим був злитий із потребуючим і споживчим «Я», відокремлюється від нього і перетворюється на вартість. На цей глибокий взаємозв’язок між вартістю і обміном, який дає змогу зумовлювати не лише останній через першу, а й першу через останній, вказує вже однаковість того обсягу, в якому обидва вони уґрунтовують практичне життя. Хоч наскільки наше життя здається визначеним через механізм і об’єктивність [Sachlichkeit] речей, насправді ми не можемо зробити жодного кроку і мислити жодної думки без того, щоб наше відчування не наділяло речей вартостями і не скеровувало відповідно до них наші дії. Однак