Чорт зна що. У кігтях Хапуна. Антология
викошувані.
В короткому часі завважив Юра, що поведінка старого діда неначе б уділилася всім довколишнім сусідам, навіть і подальшим гуцулам. Щоправда, він не помагав їм, ніякого зілля їм не давав, все ж таки відчував, що держить гуцулів у своїх руках і може їх провадити.
Сам собі здивувався, як він міг вгамувати пізьму двох первих братів, яких бартки повисли над головами і врубувалися в тіло, мов у пень.
– Миром вам, браття, – поздоровив Юра озвірілих леґінів.
Піднесені топори застигли в повітрі, під темним оком Юри вчулися обидва винуваті. Розпалені бійкою лиця ще більше запашіли й обвинувачення поплили рікою.
Не вслухався Юра довго у те, що кидали на себе кревні верстаки.
– Над лісом вадитеся, бо кепсько вам записали у розписі. Та яке в тебе господарство, Петрику, таке і в тебе, Іванку. Розв’яжіть темний розпис та оба нарівні вживайте. Один більше від другого не врубає. А чи не шкода крови, що дармо зрошує трави? Заждіть, недалекий той час, коли і без ваших рук будуть її спускати, як воду з озера крізь отворену клязву[20].
Гасли гніви, і Петро відізвався, відвертаючи очі під поглядом Юри:
– Правду Юра каже. Наші діди не вирубали і ми не зрубаємо ліса. Давай руку, Іванку!
– Поцілуймося, Петрику!
Кревняки стиснули один одному руки і розтиснули пізьму в серці, подякувавши Юрі, весело пішли додому. Юра подивився услід за помиреними і втішився своїм ділом. Почав рахувати свої роки: минуло вісімнадцять.
Довго провадив своїми очима Юра обох співаків, як вони скрилися за закрутом, обернувся і пішов плаєм догори. Нараз шибла йому думка в голові.
Як леґіні сходили мирно долів, дивно уложилися їх бартки, сперті на плечах. Нагадували таємничий згад одвірка його хати. Сторож Святої Ватри вияснював йому недавно, що цей знак приносить щастя і відзначує найсильніших мольфарів із стародавніх родів.
Пригадуючи собі уложення барток, яких вістря були звернуті у той самий бік, доповнював Юра вияснення старого діда.
Зломаний хрест – це знак спільної згоди. Від незапам’ятних часів доховався він у нас і щастя нам приносить, якщо вістря барток звернені у дружніх перегонах. Ломаний хрест – знак злагоди і війни.
Юра пустився бігцем за леґінями, що розкотистим співом єдналися з собою. Завернув обох до своєї хати і там, показуючи на таємничий знак і їх бартки, довго розказував їм про злагоду і пізьму, що єднає і розділює гуцульські роди.
Мовчки слухали леґіні слів, що розкривали їм таємниці стародавніх часів і стали невідлучними товаришами Юри.
VII
Гуцульщина живе по-свому. Твердо вкопалися гори в землю, і хто зможе їх рушити? – думав не один, по короткій задумі кидав знову оком за біланею[21], якої дзвінок замовк у густому малиннику… І далі кождий жив по-свому: не шукаючи нікого, не признаючи нічого. З Кут вийшов кіньми Петришко додому і зараз таки прийшов до Юри, в якого вже застав свою побратима Івана.
– Біда нам, братчики!
– Не перестрашуй, – відізвався Іван, –