Букет улюблених квітів. Светлана Талан
в Елі знайшлися дівчатка-двійнята, одна з яких була без правої стопи та кисті правої ручки, а друга, Тамара, повносправна.
Елеонора так і не розповіла, від кого народила дівчаток. Коли ж попросила Марину стати хрещеною матір’ю Томи, жінка сказала, що може похрестити обох дівчаток. На це Еля відповіла, що бути хрещеною матір’ю – велика відповідальність, і, якщо з нею щось трапиться, подруга не впорається з обома дітьми. Чи знала тоді Елеонора, що за кілька років піде з життя, чи просто відчула це – уже ніколи не дізнатися.
Коли загинула Еля, Марина, як могла, допомагала тітці Уляні ставити дітей на ноги. Тамара з дитинства прикипіла душею до своєї хрещеної, а вже дорослою стала їй найкращою подругою. Марина ж до цього часу картає себе, що того фатального вечора запросила Елеонору й Тому, щоби відсвяткувати день народження дівчинки. Вона знала, що в родині бракує коштів і, аби чимось потішити хрещеницю, переконувала подругу прийти з донькою до неї в гості. Еля спочатку опиралася, бо не хотіла залишати вдома хвору іншу доньку, але Марина наполягла. Усе полетіло шкереберть саме того дня, попри Маринині добрі наміри. Звідки їй було знати, що дорогою додому з Елеонорою станеться трагедія і вона загине? Скільки разів Марина вимолювала прощення в загиблої подруги – не злічити! З почуттям провини вона живе вже багато років, і жити їй із ним до скону.
«Я не хотіла тим телефонним дзвінком покликати Елю на смерть», – укотре подумала Марина.
Тепер вона має турбуватися про Тамару, хоч та вже давно не дитина. Щоразу, дивлячись на жінку, Марина бачить перед себе Елеонору – вони такі схожі!
– Привіт! Як ти, Томо? – поцікавилася жінка, набравши Тамарин номер.
Тома була у відчаї. Знову ті лілії! Марина теж розхвилювалася.
– Може, й справді над Тамарою нависла загроза, а я її не відчуваю, як тоді, коли запросила до себе в гості Елеонору з похресницею? – майнула в неї думка.
Розділ 15
На пропозицію Слави підвезти її додому Марина відповіла, що сьогодні вона на своїй «шкоді».
– Можу я вас підвезти один раз? – усміхнулася вона, і чоловік погодився.
Дорогою він поцікавився, чому Марина вирішила приїхати на роботу машиною. Жінка пояснила, що боїться маніяка, який причаївся десь у місті.
– Куди не піди, усюди лише й розмов про загадкового вбивцю, – сказав Слава.
– І кожна жінка боїться стати наступною жертвою.
– Він чоловіків не займає?
– Ні, тільки дівчат і жінок. Ще й прикрашає трупи квітами.
– Я буду поруч із вами, – пообіцяв чоловік.
Марині хотілося додати, що не весь час він буде поруч, але стрималася – боялася злякати своє неждане щастя. Вони поставили машину на стоянці й пішли до будинку, де жила Марина. Так, ніби й належало, піднялися сходами до квартири жінки. Марина принесла чай та пиріжки з картоплею, і вони повечеряли. Слава сидів з Мариною поряд. Жінка була так близько, що він відчував витончений аромат її парфумів, змішаний із запахом волосся й тіла, і та