55. Джеймс Деларджи
подзвонити і викликати на допомогу Поліцію штату.
– На це знадобиться час, Мітче… – Чендлер вирішив пограти в його гру: – Інспекторе Ендрюс… До того ж Ґабрієль, можливо, вже давно втік. Може виявитися, що перекривати дороги – це те саме, що замикати двері клуні…
Мітч безцеремонно увірвав його, суворий тон натякав, що чоловікові не до вподоби, коли його рішення беруть під сумнів:
– Нам слід якось докінчити цю справу, сержанте Дженкінс. Після безладу, який ви влаштували. Дати головному підозрюваному просто вийти з відділка… ні, навіть гірше, підвезти його до готелю і поселити в ньому. За кошти платників податків. Ви виявляєте неймовірне співчуття до злочинців.
Чендлер уявив на іншому боці дроту самовдоволене обличчя з віспинами та вирішив нагадати інспекторові Ендрюсу очевидний факт:
– Ґабрієль може й не бути злочинцем.
– Спершу впіймаймо його, і нехай вирішують експерти, гаразд? – Запала короткочасна тиша. – А ще є третя річ, яку вам слід зробити, – не допустити, щоб ця інформація просочилася в газети. Принаймні поки ми не зберемо більше доказів. Ми не хочемо, щоб преса заважала розслідуванню.
– Цілковита секретність?
– Цілковита, – підтвердив Мітч.
– А що я скажу містянам?
– Нічого, сержанте Дженкінс. Інформувати їх – лише створювати нову можливість для витоку інформації. За п’ять хвилин усе буде в твітері та на фейсбуці. Нині воно так і працює. Миттєвий доступ до негайних новин. Можливо, там ви ще цього не зрозуміли. А згадки про те, що ви загубили одного з головних підозрюваних, вас не прикрасять, сержанте.
Це Чендлер розумів, але не повідомити друзям та родині, що вулицями тиняється потенційний серійний убивця, теж було не надто прийнятно.
– Гадаю, я мушу розповісти їм.
– Я наполягаю, щоб ви цього не робили, сержанте Дженкінс.
– Чендлер, Мітче… Я Чендлер. І ти це чудово знаєш. – Запала коротка тиша.
– Якщо ви хоч словом прохопитеся, сержанте Дженкінс, це лише все зіпсує. Після цього може розпочатися паніка, яка допоможе нашому підозрюваному втекти. А до того ж наслідки невиконання прямих наказів дуже суворі, як вам відомо. Я дуже скоро буду на місці, тож…
– Ви за понад чотириста п’ятдесят кілометрів звідси. Ви…
– Три години, – відповів Мітч. – Я вирушаю негайно, тож, сержанте Дженкінс, буду вдячний, якщо ви звільните місце у відділку для мене і моєї команди, а також приготуєте якісь закуски і напої.
Інспектор Ендрюс трохи помовчав.
– І, сержанте Дженкінс… спробуйте тим часом не погіршити ситуацію.
Почулося клацання, а потім голосно пролунав сигнал тонового набору, ніби Мітч кинув слухавку після останньої непереможної обрáзи.
У кімнаті на мить запала тиша, наче хвилина мовчання на честь Чендлерової гідності. Намагаючись якось відновити баланс, чоловік звернувся до свого загону. Інформація була неоптимістична, але принаймні чесна:
– Незабаром буде кепсько.
Усі,