Історія Землі. Роберт Гейзен
вдало зауважив: «Мені легше повірити, що ці два професори-янкі брешуть, ніж що каміння падає з неба».
Два століття потому після десятків тисяч знахідок метеоритів, у правдивість слів свідків уже важко не повірити. Експерти з питань метеоритів охоплюють усе більше проблем, затяті колекціонери змагаються за найрідкісніші зразки, музейні та приватні колекції по всьому світу стають все багатшими. Якийсь час у цих сховищах переважали типові залізні метеорити, чия чорна кора химерні форми і нетипово висока щільність виділяли їх серед звичайного каміння. Проте все змінилося 1969 р., коли на незайманому льодовому щиті Антарктики виявили тисячі метеоритів.
Метеорити містять очевидні підказки щодо походження нашої планети. Найрозповсюдженіші та найдавніші з метеоритів – це хондрити, вік яких становить 4,566 млрд років і які сформувалися ще до планет і супутників Сонячної системи, коли вперше увімкнувся ядерний реактор Сонця і сильна промениста енергія запалила вируючу туманність. Своєрідний ефект доменної печі розтопив диск із міжзоряного пилу, і утворилися згустки маленьких в’язких мінеральних крапельок, так званих хондр – у перекладі з грецької це слово означає «зерно, крупинка». Розміром вони – щось середнє між дробинкою і маленькою горошиною, ці продукти очисного вогню Сонця переплавлялися багато разів під пульсуючим випромінюванням, яке трансформувало найближчі до Сонця ділянки космосу. Сполучення цих древніх хондр, міцно з’єднані між собою дрібними часточками досонячного пилу та фрагментами мінеральних речовин, складають примітивні хондрити, які мільйонами потрапили на Землю. Хондрити якнайкраще допомагають нам уявити короткий період, який тривав одразу після народження Сонця і до утворення планет.
Другий, молодший, клас метеоритів, відомий під назвою ахондрити, датується часом, коли матерія Сонячної системи зазнавала перетворень – плавилася, розщеплялася чи трансформувалася в якийсь інший спосіб. Різноманіття ахондритів приголомшливе – шматочки блискучих металів та уламки почорнілого каміння, деякі гладкі, як скло, а інші – з лискучими кристалами завширшки близько 2,5 см. У деяких найвіддаленіших куточках Землі досі знаходять нові різновиди.
Антарктида – це континент із неозорими рівнинами древнього блакитного льоду, де ніколи не сніжить. Прямісінько там лежить собі космічне каміння – темні і поки що недоступні предмети, які чекають, щоб їх віднайшли. Міжнародні угоди, які забороняють комерційне використання континенту, а також обмежений доступ до віддаленого льодовикового щита, забезпечують збереження цих позаземних ресурсів у наукових цілях. Команди тепло вдягнених і добре споряджених науковців на гвинтокрилах та снігоходах систематично обшукують цю неприступну льодяну пустелю, один квадратний кілометр за іншим. Учені старанно реєструють та запаковують кожну знахідку, переконавшись, що жоден порух чи подих не забруднять