Пояснюючи світ. Стивен Вайнберг
робиться.
Зі смертю Александра Македонського в 323 році до н. е. Арістотель залишив Афіни й невдовзі помер у 322 році до н. е. За словами Майкла Метьюза14, то була «смерть, що свідчила про завершення одного з найяскравіших інтелектуальних періодів в історії людства». То був фактично кінець Класичної ери, але, як ми побачимо нижче, також і початок епохи значно яскравішої в науковому плані – Елліністичної ери.
Після смерті Александра Македонського його імперія розкололася на кілька держав-наступниць. Для історії науки найважливішою з них був Єгипет. Ним правила династія грецьких царів, яку заснував Птолемей І, один із генералів Александра, і яка закінчилася Птолемеєм XV, сином Клеопатри і, можливо, Юлія Цезаря. Цього останнього Птолемея вбили невдовзі після поразки Антонія та Клеопатри в битві при Акціумі в 31 році до н. е., після чого Єгипет поглинула Римська імперія.
Епоху від Александра до битви при Акціумі1 зазвичай називають Елліністичним періодом – терміном (німецькою мовою Hellenismus), який запропонував у 1830-ті роки Йоганн Густав Дройзен. Не знаю, чи так і задумав Дройзен, але, як на мене, у суфіксі «-істичний» є щось зневажливе. Так само, як слово «архаїстичний», наприклад, використовують, щоб описати імітування чогось в архаїці, цей суфікс неначе означає, що елліністична культура була не цілковито еллінською, а лише імітувала досягнення Класичної епохи V і IV століть до н. е. А ці досягнення були величезні, особливо в геометрії, драматичному мистецтві, історіографії, архітектурі та скульптурі, а також, можливо, в інших мистецтвах, класичні твори яких не збереглися, як-от музика та живопис. Але в Елліністичну епоху наука досягла висот, що перевершили не лише наукові досягнення Класичного періоду, але й були поза конкуренцією аж до наукової революції XVI і XVII століть.
Найважливішим центром елліністичної науки було місто Александрія, столиця Птолемеїв, яке заснував Александр Македонський у дельті Нілу. Місто стало найбільшим у давньогрецькому світі, та й пізніше, у Римській імперії, за розміром і багатством воно поступалося лише Риму.
Близько 300 року до н. е. Птолемей І заснував Александрійський мусейон (Музей), відвівши під нього частину свого царського палацу. Спочатку той був запланований як центр літературних та філологічних студій, присвячений дев’яти музам. Але після сходження на престол Птолемея II у 285 році до н. е. Музей став також центром наукових досліджень. Літературу в Мусейоні та Александрійській бібліотеці вивчали й далі, але тепер вісім мистецьких муз опинилися в тіні своєї наукової сестри Уранії – музи астрономії. Мусейон та давньогрецька наука пережили царювання Птолемеїв, і, як ми побачимо нижче, багато з найбільших досягнень давньої науки сталися в давньогрецькій половині Римської імперії, причому здебільшого в Александрії.
Інтелектуальні зв’язки між Єгиптом та грецькою прабатьківщиною в елліністичні часи