Якокка. Автобіографія. Ли Якокка
марки Ford. Батько також дружив із Чарлі Чарлзом, чий син, Едвард Чарлз, працював у місцевому представництві Ford. Пізніше Едді купив власне агентство, де й відкрив мені захопливий світ роздрібних продажів авто. На той час мені було вже п’ятнадцять. Відтоді всі сили я спрямовував лише на це.
Уродженими здібностями до торгівлі я, мабуть, завдячую батькові. Він володів кількома кінотеатрами, а один із його театрів, «Франклін», працює й досі. Старожили в Аллентауні говорили мені, що батько був таким вигадником, що діти, які приїздили на суботні вистави, часто були в більшому захваті від його спеціальних пропозицій, аніж від фільмів. Люди й досі згадують той день, коли він оголосив, що десятеро дітей з найбруднішими обличчями отримають безкоштовний вхід.
Сумніваюся, що нині в «Франкліні» з’являються діти. Тепер він називається «Дженетт» і замість Тома Мікса й Чарлі Чапліна там показують порно.
З економічного погляду в нашої родини траплялися і злети, і падіння. Як і багатьом іншим американцям, нам гарно жилося в 1920-х. Батько почав заробляти чимало грошей на фондовій біржі, і це не беручи до уваги інших його починань. Упродовж кількох років ми навіть були заможними. Але тоді почалась Депресія.
Жоден з тих, хто пережив ці роки, ніколи не зможе їх забути. Батько втратив усі свої гроші, і ми мало не позбулися й будинку. Я пам’ятаю, як запитував у сестри, на кілька років старшої від мене, чи доведеться нам виїжджати і як ми знайдемо житло деінде. Тоді мені було шість чи сім, але тривога стосовно майбутнього й досі жива в моїх спогадах. Скрута не забувається, вона завжди лишається з тобою.
У ті важкі роки мати була дуже винахідливою. Вона була справжньою мамою іммігрантів, стрижнем усієї родини. Вдома частенько з’являлися п’ятицентові супові кістки, й ми завжди мали вдосталь їжі. Пригадую, вона купувала молодих голубів, три пташки за четвертак, і вбивала їх власноруч, бо не довіряла запевнянням м’ясника стосовно їхньої свіжості. Із загостренням Депресії вона допомагала батькові в ресторані. Бувало, працювала і на шовкопрядильній фабриці, шиючи сорочки. Що б не знадобилося для того, аби рухатися далі, вона радо бралася до роботи. Вона й досі прекрасна жінка, а на вигляд навіть молодша від мене.
Як і чимало інших родин у ті часи, нас підтримувала непохитна віра в Бога. Ми страшенно багато молилися. Щонеділі я мусив ходити на службу й кожного тижня чи два причащатися. Мені знадобилося багато років, щоб зрозуміти до кінця, чому я мав сповідатися святому отцю перед причастям, але в підлітковому віці почав цінувати важливість цього незрозумілого обряду католицької церкви. Я мав не лише обмірковувати свої погані вчинки щодо друзів, а й проговорити їх уголос. У старшому віці після сповіді я почувався цілковито оновленим. Я навіть почав ходити на вихідних на зібрання, де єзуїти під час безпосередньої перевірки сумління підводили мене до розуміння того, що я сам керую своїм життям.
Необхідність постійно відмежовувати хороше від поганого виявилася найкращою терапією, що коли-небудь