Сонце також зірка. Никола Юн
зрозумів, що це було помилкою, тільки-но промовив це слово. Обличчя Чарлі почервоніло – щоки, ніс, кінчики вух – повністю. Він майже палав. Його погляд перемістився убік, на нових друзів, які спостерігали за нами, наче дивилися реаліті-шоу по телевізору.
– Як він щойно тебе назвав? – запитав один із них, той, що був нижчий.
– Це якийсь таємний корейський код? – втрутився вищий хлопець.
Чарлі проігнорував їх обох і подивився мені в обличчя.
– Що ти тут робиш? – він був такий розлючений, що його голос прозвучав трохи надтріснуто.
Відповіді я не мав, та вона насправді й не була йому потрібна. Чого він хотів – то це вдарити мене. Я розумів це з того, як він стискав і розтискав свої кулаки. Я бачив, як він прикидає, що йому буде, коли він зараз ударить мене тут, у парку, перед хлопцями, яких ледве знає.
– Чому б тобі не завести власних друзів і не перестати ходити слідом за мною, наче дитина? – натомість сказав він.
Краще б він мене вдарив.
Чарлі підняв свій велосипед із бруду. Його так розпирало від гніву, що я подумав: ось він зараз вибухне, і мені доведеться сказати мамі, що її старшого й більш ідеального сина розірвало.
– Мене звати Чарльз, – відрекомендувався він хлопцям, перевіряючи, чи наважаться вони сказати ще щось. – То ви їдете чи як? – він не чекав на них, не озирався назад, аби подивитися, чи їдуть вони. Вони пішли за ним слідом у парк, у літо і в старшу школу, як і безліч інших людей, які зрештою йтимуть за ним. Якимось чином я зробив свого брата королем.
Більше я ніколи не називав його хьон.
Чарльз Чже Вон Бе
Деніел не помиляється щодо Чарльза. Він гівнюк аж до самісіньких кісток. Деякі люди виростають зі своєї ницої суті, але Чарльз не виросте. Він приросте до неї як до шкіри, що завжди буде його.
Однак перш ніж він стане політиком і вдало одружиться, перш ніж змінить своє ім’я і почне зватися Чарльзом Беєм, перш ніж зраджуватиме свою вірну дружину та виборців на кожному кроці, перш ніж отримає забагато грошей і успіху й занадто часто матиме все, що забажає, він здійснить добрий безкорисливий учинок для свого брата. Це буде останнім добрим і безкорисливим, що він колись зробить.
Родина
Коли Мін Су закохалася у Де Хьона, вона й не сподівалася, що кохання приведе їх із Південної Кореї до Америки. Але Де Хьон усе своє життя був бідняком. А в Америці, у Нью-Йорку, непогано йшли справи у його двоюрідного брата. Він обіцяв допомогти.
Для більшості іммігрантів переїзд до нової країни – акт віри. Навіть якщо ви чули історії про безпеку, можливості та процвітання, це все одно стрибок, що віддаляє вас від рідної мови, народу і країни. Від вашої історії. А якщо розповіді неправдиві? А якщо ви не зможете пристосуватися? А якщо ви не будете бажаним гостем у новій країні?
Зрештою, лише кілька історій виявилися правдивими. Як і всі іммігранти, Мін Су й Де Хьон пристосувалися настільки, наскільки змогли. Людей і місць, де були небажаними, вони