Така, як ти. Марк Леви
найближче до стіни. Труби вібрують і створюють такий шум, наче хтось гупає молотком. Тож потрібно піднятися й добре стукнути, щоб припинити шум. Певно, саме так він і вскочив у халепу.
– Можливо, але навіщо ви це мені розповідаєте?
– Гадаю, містер Вільямс може поцікавитись.
Діпак провів її на вулицю, посадив у таксі й допоміг влаштуватися.
– Не хвилюйтеся, зламана нога – це не смертельно, – мовила вона, притримуючи дверцята.
– Не можу заперечувати, особливо вам, але в його віці це серйозна травма, – зітхнув Діпак.
– Я вам зателефоную, щойно матиму новини.
Діпак подякував їй за чуйність і повернувся до будинку. Ліфтер сам собі не хотів зізнаватися, наскільки він стривожений.
Повернувшись спиною до вікна, Хлоя дивилася, як містер Рівера спить. Коли вона була на його місці, позбавлена життєвих сил, то поглядом торкалася верхівки клена. За цим деревом дівчина спостерігала, як змінюються пори року: голий темний стовбур узимку, бруньки, що розпускаються навесні, густе літнє листя й руді барви осені…
Зайшла медсестра перевірити крапельницю, й доки вона міряла тиск містера Рівери, Хлоя поцікавилася його станом здоров’я. Завагавшись на мить, медсестра відповіла, що він знову зможе ходити. Коли жінка пішла, Хлою охопив панічний страх.
– Це мине, – прошепотіла вона, сама не знаючи кому – собі чи містеру Рівері.
Містер Рівера напіврозплющив очі й знову заплющив їх, скривившись. Хлоя хотіла одразу поїхати, але так і залишилася, не здатна нічого вдіяти. Вона думала зателефонувати батькові й попросити заїхати по неї, аж раптом у дверях з’явилася жінка.
На ній була твідова спідниця, біла блузка та в’язана кофта. Гостя кілька секунд зачекала, а тоді підійшла до ліжка, торкнулася долонею простирадла й розрівняла складку.
– Він уже понад двадцять років – частина мого життя, а я його практично не знаю. Дивно, правда?
– Навіть не знаю, що сказати, – пробурмотіла Хлоя.
– Чоловік говорить про нього, наче про брата – брата, якого ви бачите тільки ввечері та вранці.
– Я не член його родини, – зізналася Хлоя.
– Я знаю, хто ви, – відповіла Лалі, сідаючи на стілець. – Він дуже вас цінує. Я маю на увазі – мій чоловік. Гадаю, містер Рівера також. Людина ж не змінює характер удень і вночі, правда?
– Ви місіс Діпак?
– Місіс Санджарі. Діпак – його ім’я. Зауважте, «місіс Діпак» звучить доволі незвично. А вас він називає «міс Хлоя». Я посиджу з ним, повертайтеся додому. Ви зовсім бліда.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.