Подорож людини: генетична одіссея. Спенсер Уэллс

      Передмова

      Більшість із нас можуть назвати своїх бабусь і дідусів, чимало – своїх прабабусь і прадідусів, і лише дехто – прапрабабусь і прапрадідусів. А далі ми вступаємо в темні і таємничі володіння історії, через які здатні продиратися лише нерішучими кроками, намацуючи дорогу завдяки ледь помітним орієнтирам. Ким були люди, які жили задовго до нас? Де вони жили? Якими були їхні життя?

      У цій книзі я намагатимусь довести, що відповіді на ці питання можна знайти в нашому генетичному коді, який усіх нас загалом робить людьми, а кожного окремо – унікальною особистістю. Наша ДНК містить у собі зашифрований чотирилітерним кодом історичний документ, що оповідає про виникнення життя і перших самовідтворюваних молекул, від появи наших амебоподібних предків до сучасних часів. Ми кінцевий результат понад мільярда років роботи еволюційної майстерні, і наші гени несуть у собі зшиті та зварені докупи шви, які розкривають історію нашого творіння.

      Але не сам код дає нам таку інформацію, а радше відмінності, які ми спостерігаємо, порівнюючи ДНК двох і більше особин. Ці відмінності і є історичною мовою генів. Подібно до того, як «проживання у воді» не можна вважати класифікацією риб, адже всі риби живуть у воді, однакові елементи нашого генетичного коду нічого не розповідають про нашу історію. Уся річ у відмінностях, і саме їх ми вивчаємо.

      Ця книга не про походження людини. Вона радше про нашу мандрівку як біологічного виду з Африки, місця нашого народження, до найвіддаленіших куточків Землі, з моменту появи найперших повністю сучасних людей до наших днів – і далі. Основна ідея книги полягає в тому, що генетика творить для нас карту наших мандрівок і дає приблизне уявлення про дати, а вже від нас залежить, як узгодити їх з археологічними та кліматологічними даними, щоб склалася загальна картина. Звісно ж, кожна мандрівка повинна мати початок, і ця мандрівка не виняток. Вона починається зі спроби науковців зрозуміти причину людського розмаїття, що приводить нас до місця народження нашого виду. Методи, які ми використовуємо, щоб довести наше африканське походження, ті самі, які застосовуються для того, щоб простежити мандрівку людства всім світом. Основною темою книжки якраз і є ця мандрівка, і саме тому більшість подробиць, які стосуються наших людиноподібних предків, пропущено.

      Спочатку ця книжка замислювалася як частина документального фільму з такою ж назвою. Але відтоді вона зажила власним життям і стала окремим твором, що дозволяє викласти наукову інформацію детальніше, аніж це можливо на телебаченні. Своєю чергою, фільм дає відчуття (майже) особистого досвіду, передаючи увесь захват від цієї сповненої пригод мандрівки так, як це до снаги лише телебаченню, і я сподіваюся, що читач дістане від цієї книжки таке ж задоволення, як і від фільму.

      І хоча часом було складно працювати водночас і над фільмом, і над книжкою, така робота має певні переваги. Особисто для мене можливість відтворити мою власну «мандрівку в минуле» і зустрітися з людьми з різних куточків нашої планети, побачити, як вони живуть й обговорити з ними результати цього наукового дослідження, стала цінним і незабутнім досвідом. Сподіваюся, що мені вдалося передати це відчуття в книжці.

      Ми відстежуємо переважно «подорож чоловіків», оскільки саме Y-хромосома, успадкована всіма чоловіками від умовного Адама, забезпечила нам відповідний інструмент для розшифровування маршруту цієї мандрівки. Y-хромосома допомагає нам зібрати камені, кістки і мови в одному контексті краще, ніж інша частина нашого генетичного коду, і в підсумку дає нам генетичні відповіді, що їх ми якраз шукали. Звісно ж, щоб залишити потомство, до громад перших людей також мали належати жінки. Й хоча впродовж нашої мандрівки можуть бути випущені деякі характерні для жінок деталі, результати, які ми можемо отримати, простежуючи тільки чоловічий родовід, вартують будь-яких прогалин.

      На вас чекає таке собі науково-детективне розслідування з метою відновити послідовність подій у часі. І почнемо ми його з оманливо простого питання: чому ми вирішили, що концепція людської «раси» обґрунтована? Чи справді всі ми одного виду, чи існує поділ на відокремлені людські групи? Зрештою, ми так відрізняємося одне від одного. Відповідь на це питання, що її вперше дав мій науковий керівник в аспірантурі Гарварда Річард Левонтін, указує на ключ до розгадки нашої мандрівки, однак не розкриває її основних деталей.

      Друге важливе питання стосується нашого географічного поширення. Яким чином ми заселили кожен куточок планети? Певні ДНК-маркери здатні розповісти нам про деталі. Методи, що дозволяють зробити це, розробляли понад півстоліття, і на них значно вплинули праці Луки Каваллі-Сфорци, з яким мені пощастило працювати у 1990-х роках у Стенфорді після захисту докторської дисертації. Саме завдяки проникливості Луки, генетика, що захоплювався історією