Клуб Боягузів. Андрей Кокотюха
як довго хлопці б сперечалися і чим би все це завершилося, аби раптово не втрутився той самий кирпатий чоловік, батько пограбованої дівчинки Поліни. Вони вийшли трошки пізніше й, очевидно, думали, що мимоволі ображена ними компанія вже пішла. Бо зайвий раз зустрічатися з тими, кого ненавмисне оббрехали, тато з донькою навряд чи хотіли. Одначе суперечка затримала всіх біля поліції, і кирпатий з донею стали випадковими її свідками.
– Я дуже перепрошую шановне панство, – ввічливо сказав кирпатий, – але те, що тепер відбулося, не є типовим проявом традиційної галицької гостинності. Приємно, що слава про гостинність галичан поширюється Україною. І ми з Поліною не хотіли б знеславлювати місто Львів.
Денис глянув на своїх кривдників, забувши закрити рота. Подібного чемного та кучерявого звернення він не чув навіть від їхнього вчителя хімії Юхима Юхимовича. А за ним трималася стійка слава педагога, котрий принципово називає учнів на «ви», а колег – переважно на «ти». Бо кожен із них годився старому Юхимовичу або в онуки, або щонайменше в старші сини чи доньки.
– Лишіть вже нас у спокої, прошу пана! – суворо ступила до кирпатого пані Люба. – Тільки зіпсували моїм гостям перші враження!
– Аби ви не подумали про нас злого, готовий вибачитися за цю прикру помилку ще раз. Мусите зрозуміти: Поля дуже злякалася, і в такому стані всяке трапляється. Обізналася, помітила це і набралася мужності визнати помилку, – кирпатий простягнув Денисові руку. – Будемо знайомі. Назар Жупанський, а це – моя донька Поліна.
Якщо Черненко і вагався, то лише якусь мить – потиснув простягнуту руку.
– Мир? – запитав Назар Жупанський.
– Мир, – погодився Денис.
– Тільки це нічого не міняє – сто гривень у дівчини все ж таки нахабно вкрали, – зазначив Максим.
– З нас уже цього досить! – відмахнувся Назар Жупанський. – Гори вони вогнем, ці гроші, якщо через них стільки мороки гарним людям! Ще раз вибачаюся і щиро запрошую всіх на каву, чай та тістечка – хто чого забажає!
Тут на перший план вийшла пані Люба.
– Облиште, пане Назаре! – вона підхопила його руку, коротко труснула. – Мене звуть Люба Чепеляк, живу тут недалеко. Ви і без того нині потерпіли від злодіїв, то дуже прошу до нас. У ме- не і чай є, і солодке. Закріпимо наші мірні стосунки.
Ніхто не заперечував, і компанія дружно повернулася до пані Люби додому. Оксана, Мавка та пан Жупанський відразу заходилися готувати чай за методом пана Назара. Максиму з Денисом це було нецікаво, тож вони лишилися в залі. Дивна дівчинка Поліна так само не пішла на кухню і тепер скромно вмостилася на стільці в дальньому кутку. Її присутність трошки сковувала приятелів, тому вони теж мовчали.
Так, у цілковитій тиші, повільно спливали хвилини. Нарешті Поліна підвелася, рішуче підійшла до хлопців, для чогось озирнулася на двері. Крутнулася на п’ятах, підбігла до них, щільно причинила і знову підійшла до Білана з Черненком.
– Я збрехала, – коротко мовила дівчинка і потупила очі – не могла дивитися