Господар колодязів. Марина и Сергей Дяченко
розмазував і сплющував; негайно треба було щось придумати, якусь хитрість, щоб той, хто стояв перед ним, хоч на секунду замислився, хоч на мить відвів очі…
– Ви можете заглянути в майбутнє? – майже вигукнув Юстин. – Ви можете? Ну, подивіться туди – і побачите, що буде, якщо ви мене не вб’єте, а дозволите одружитися з Анітою!
Господар посміхнувся. Юстин чекав, обливаючись холодним потом.
Ос повільно рушив крізь простір, огинаючи Юстина, і пітьма рухалася за ним коротким шлейфом. Там, де пройшов Господар Колодязів, на кам’яних плитах підлоги виступав іній.
– Майбутнього не існує, – сказав Хазяїн якось навіть сумно. – Усі ці ворожки, чаклунки, що заглядають у майбутнє… Його немає. Воно створюється кожної хвилини, секунди, зараз. Показати, як це буває?
Юстин мовчав.
– У тебе є монетка? – м’яко запитав Господар.
Юстин поліз у кишеню штанів. Негнучкими пальцями витягнув єдину монетку. Мідний гріш.
– А ти не бійся, – все так само м’яко вів далі Господар. – Дай її мені.
Юстин підніс руку – і впустив мідяк у простягнуту темну долоню.
– З одного боку тут одиниця, з другого – профіль Червонобрового. Усього лише дві сторони. Я кидаю монетку, і ніхто не знає напевно, як вона впаде. Якщо випаде мертвий князь, я вб’ю тебе, як обіцяв. Якщо випаде одиниця – я поверну тебе в те саме місце, звідки Аніта тебе висмикнула.
– І дозволите з нею одружитися? – швидко запитав Юстин.
Господар посміхнувся:
– А ось це трапиться, якщо монетка стане на ребро.
Юстин опустив голову.
– Зараз майбутнього немає, – продовжував Господар. – Його не буде зовсім, якщо випаде орел. Якщо решка – ниточка твого життя продовжиться, але якесь дивне «майбутнє», про яке ти говориш, від цього не з’явиться. Сам будуватимеш своє «сьогодні» та згадуватимеш своє «вчора»… Майбутнього немає. Зрозумів?
Юстин мовчав.
– Я кидаю, – сказав Господар.
Мідна монета летіла метушливо, занадто швидко, без належної урочистості. Тьмяно брязнула об кам’яну підлогу, підстрибнула, впала знову, затанцювала, заспокоїлася.
– Тепер подивись, що там випало.
Юстин стояв, не рухаючись.
– Глянь, – сказав Господар. – Не нахилятися ж мені… Через таку мализну.
Юстин підійшов до місця, де лежала монетка, замружився; накрив мідяк долонею.
– Майбутнього все ще немає, – сказав за його спиною Господар. – Але долю твою вже вирішено… Отже?
Юстин прибрав долоню, заздалегідь знаючи, що побачить гордовитий профіль із кривим, як у відьми, носом – профіль мертвого тепер Червонобрового.
Він помилився. Монета впала одиничкою догори.
Частина друга
На возі жовто-рожевою гіркою лежали яблука. Окремо – гігантські, з тих яблунь, де танцювали по весні ельфуші. Окремо – звичайні, але теж дуже великі, чисті, без єдиної червивинки. Світало; Юстин виїхав затемна, щоб устигнути до початку базарного дня.
Наближалася