Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов
катакомбні поховання.
Померлу знатну особу розміщували на спеціальному помості, ложі чи навіть у саркофазі. Якщо скіф мав менший достаток, його тіло клали на спеціальну трав’яну (зокрема очеретяну, як вказано у Геродота) чи тканинну підстилку. У поодиноких випадках було простежено обшивання стін поховальної камери повстю, не виключно, що їх могли драпірувати тканинами, що не збереглися до моменту розкопок. Припускається також можливість використання тканинних навісів-балдахінів над поховальним ложем чи помостом. На стінах на спеціальних залізних крюках часто розвішували одяг, зброю, паски та інші речі. У царських та могилах родичів царя влаштовували окремі камери із церемоніальним одягом та коштовним імпортним посудом.
Зазвичай, разом із небіжчиком до могили клали речі відповідно його прижиттєвого статусу та роду заняття. У могилах воїнів знаходимо зброю, в жіночих похованнях – дзеркала, прясла тощо. Кургани знаті вирізняються багатством та пишністю поховального інвентарю. Для них притаманні речі, пов’язані з відправленням культів та бенкетів, церемоніальна зброя, коштовний імпортний посуд та обладунок.
Найбільш типовою ознакою є традиція облаштовувати разом із заможною персоною супровідного поховання дружини або наложниці. Парні поховання притаманні як архаїчним, до-геродотівським знатним могилам, так і комплексам IV ст. до н. е.
Також важлива деталь – свідчення про те, що царя у потойбічність супроводжували залежні особи: конюхи, чашники, воїни-охоронці тощо. Особливо ця традиція була поширена у ІV ст. до н. е., тобто у час найбільшої концентрації влади в руках однієї кочової династії . В кожному кургані знатної особи було зафіксовано супровідні поховання людей (до одинадцяти осіб).
Майже до всіх поховань людей різного соціального статусу клали так звану напутню їжу. У степових могилах це були передусім шматки туші овець, великої рогатої худоби та коня. Разом із м’ясом клали господарчий ніж. Цю їжу могли розміщувати на дерев’яних підносах, на підстилках та у казанах.
Слід відмітити, що скіфське суспільство мало багато соціальних шарів, що простежується на основі поховальних споруд. Це дало підстави дослідникам виділяти окремі прошарки і у знатному середовищі. Б. М. Мозолевським було розподілено кургани скіфської знаті ІV ст. до н. е. на основі їх висот (від 3 до 21 м) та сукупності рис поховального обряду на чотири групи: могили царів, родичів царів, номархів (вожді племен) та родових старійшин. Дещо доповнив цю стратифікацію на основі аналізу розмірів курганних насипів та об’ємів камер і дромосів (земляних проходів, що вели до могил) Ю. В. Болтрик. Дослідник розподілив їх за п’ятьма групами: могили царів Скіфії, членів царської родини, родичів царя, пілофорів29 першого та другого рівня. Проте питання ранжування курганів знаті лишається предметом жвавих дискусій. Не дійшли скіфологи згоди і у питаннях: які з найбільших курганів відносити до царських усипальниць та з якими відомими за писемними
Цей термін «πιλοφορικῶν» взятий дослідником із твору античного автора Лукіана Самосатського «Скіф або гість». Проте не зрозуміло, який саме прошарок скіфського суспільства мав на увазі давньогрецький письменник.