Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. Сергій Плохій
до загального страйку не був підтриманий. Його звернення з танка мало надзвичайно ефектний вигляд, але людей під Білим домом, які чули це наживо, було небагато. Ситуація поза Москвою теж здавалася спокійною. Крючкову постійно приходили зведення з різних куточків країни. Згодом він згадував: «Усюди було спокійно. Перша реакція вселяла надію, навіть пішла якась ейфорія…»131
Коли в Москву ввійшли війська й ситуація здавалась підконтрольною, настав час звернутися до громадськості та сповістити радянський народ і міжнародну спільноту, чого хочуть путчисти. У прес-центр міністерства закордонних справ на прес-конференцію, призначену на 18:00, запросили чимало іноземних журналістів і групу ретельно дібраних радянських репортерів із тих видань, на які могли покластись консерватори. У тому самому прес-центрі кілька тижнів тому (коли був підписаний договір про СНО) давали спільну прес-конференцію Буш і Горбачов. Утомлений, пригнічений Геннадій Янаєв, для котрого змова була наче грім серед ясного неба, мав якось подати це публіці. Крючков, Язов і прем’єр-міністр Павлов відмовилися від зустрічей із громадськістю (вони воліли керувати путчем із-за лаштунків), а інші (і серед них міністр внутрішніх справ Борис Пуґо) сиділи разом із Янаєвим за довгим столом перед сотнями закордонних і радянських журналістів132.
– Пані та панове, друзі, товариші, – промовив Янаєв, відкриваючи прес-конференцію, – як ви вже знаєте з повідомлень засобів масової інформації, у зв’язку з неможливістю за станом здоров’я виконання Михайлом Сергійовичем Горбачовим обов’язків президента СРСР, на підставі статті 127 (7) Конституції СРСР віце-президент СРСР приступив до тимчасового виконання обов’язків президента.
Янаєв весь час наголошував, у якій серйозній політико-економічній ситуації опинилася країна через горбачовські реформи, обіцяв якнайширше обговорення нового Союзного договору. Коли Янаєв закінчив, посипалися запитання журналістів – до нього, інших членів комітету. Того дня по обіді комітет розпорядився закрити всі московські газети ліберального спрямування. А ввечері вони збиралися скористатися підконтрольним державним телебаченням, щоб подати в «правильному» ракурсі і сам переворот, і його цілі. У залі працювали телекамери. Розрахунок путчистів був простий: ведучий прес-конференції був їхньою людиною, і якщо котрийсь іноземець ставив не дуже зручне запитання, його швидко витісняло «правильне» запитання «правильного» журналіста.
Спочатку все йшло як по маслу. Вірнопіддані журналісти ставили запитання, сформульовані так, щоб полегшити Янаєву обґрунтування екстраординарних заходів і засудження єльцинських дій. Кореспондент «Правды» сказав, що заклик Єльцина до загального страйку міг «спричинити найтрагічніші наслідки». Однак після чергового звернення іноземного журналіста на комітетників посипався град запитань. Геть не зважаючи на тон, який намагалися задати радянські журналісти,
Colton,
Валерий Болдин,