Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
тепер остаточно в цьому впевнився. Ні, річ була не в ній.
Отож він лежав, слухаючи, як всі один за одним поринають у сон і їхнє дихання стає глибоким і рівним. Юк, потім Джейк, потім Сюзанна. Останнім заснув Едді.
Хоча… не зовсім останнім. Слабо, дуже слабо до Роландових вух долинало бурмотіння розмови: перемовлялися люди з іншого боку пагорба на півдні, ті, що стежили і йшли за ними слідом. Скидалося на те, що вони набираються сміливості, щоб вийти з криївки, дати про себе знати. Слух у Роланда був дуже гострий, проте недостатній, щоб розібрати, про що говорять. Разів із шість люди тихо обмінялися репліками, а потім хтось голосно на них цитьнув. Запала мовчанка, тільки вітер тихо ворушив верхівки дерев. Роланд лежав нерухомо, вдивляючись у чорне небо без зірок, очікуючи, поки підведеться Сюзанна. І вона не забарилася.
Але перед тим, як це сталося, Джейк, Едді та Юк занурилися в тодеш.
Про тодеш Роланд і його друзі дізналися (хоч відомостей про нього було кіт наплакав) від придворного наставника Ваннея в далекі часи своєї юності. Тоді їх ще було п’ятеро: Роланд, Алан, Катберт і Воллес, Ваннеїв син. Воллес, навдивовижу розумний, проте хворобливий хлопчик, помер від падучої хвороби, яку ще називали «королівським нещастям». Так їх стало четверо – над ними розкинув своє крило ка-тет. Ванней теж це знав, і знання лише примножувало його смуток. Корт навчав їх орієнтуватися за сонцем і зірками, Ванней показав компас, квадрант і секстант, навчив їх математики, що могла знадобитися в житті. Корт учив їх битися. За допомогою історії, розв’язання логічних проблем і настанов щодо того, що він називав «універсальними істинами», Ванней демонстрував їм, що часом сутички можна уникнути. Корт навчав їх убивати, коли це необхідно. Ванней з його кульганням і приємною, хоч і відстороненою усмішкою, говорив їм, що насильство лише погіршує проблеми, а не розв’язує їх. Він називав його порожнистою камерою, де всі природні звуки спотворює луна й не розібрати, де справжній звук, а де відлуння.
Він викладав їм основи фізики й хімії – точніше, їхні залишки. Учив, як закінчувати речення на кшталт «Те дерево схоже на…», «Коли я біжу, я щасливий, мов той…» і «Ми не могли не розсміятися, тому що…» Роланд терпіти не міг таких вправ, але Ванней не давав йому відкараскатися.
– У тебе дуже квола уява, Роланде, – якось сказав учитель (Роландові тоді було одинадцять років). – Та я не дозволю тобі послабити її ще більше, уникнувши тренувань.
Він виклав «Сім ступенів магії», ухилившись од відповіді на питання, чи вірить у них сам. На одному з тих занять, наскільки міг пригадати Роланд, Ванней згадав про тодеш. Чи, можливо, Тодеш (з великої літери), Роланд не був певен. Він пам’ятав, що Ванней розповідав тоді про секту манні, мандрівний люд. А чи згадував він при цьому чаклунську веселку?
Так, згадував, думав Роланд. Йому й самому вже двічі доводилося тримати рожеву дугу веселки в своїх руках (один раз у дитинстві, а другий – уже в зрілому віці), і хоча він обидва рази потрапляв усередину кристала,