Дороті та Чарівник у Країні Оз. Лаймен Фрэнк Баум
знову засміявся і скочив на землю.
– Схоже, я ще сплю, – сказав він, одв’язуючи коня. – Зате Джим добре знає свою справу. Правда, Джим? – і він поплескав коня по довгій морді.
Хлопчик знову сів у коляску і взявся за віжки. Кінь позадкував з-під дерев, неквапом розвернувся і почвалав піщаною дорогою, ледь помітною в передсвітанковому тумані.
– Гадав, потяг вже не прийде, – завважив хлопчик. – П’ять годин прочекав на станції.
– Нас постійно трясло, – пояснила Дороті. – А ти хіба не відчував підземних поштовхів?
– Ну… ми в Каліфорнії до них звикли, – відповів її співрозмовник. – Уже й боятися перестали.
– А кондуктор сказав, що на його пам’яті це був найсильніший землетрус.
– Правда? Тоді, напевно, я його проспав, – спантеличено мовив хлопчина.
Дівчинка трохи помовчала. У тиші чулося тільки цокання копит. Потім пасажирка поцікавилася:
– А як поживає дядько Генрі?
– Непогано. Вони подружилися з дядьком Гагсоном.
– Пан Гагсон – твій дядько? – запитала Дороті.
– Так. Дядько Білл Гагсон одружений на сестрі твого дядька Генрі. Виходить, ми з тобою – троюрідні брат і сестра, – здогадався хлопчик і дуже зрадів власному відкриттю. – Я працюю в дядька на ранчо за десять доларів на місяць і харчі.
– Ти впевнений, що це вигідна угода? – промовила дівчинка з деяким сумнівом.
– Для дядька Гагсона – так, дуже вигідна, а для мене – ні. Я ж блискучий працівник: працюю не гірше, ніж сплю, – додав хлопчина і знову розсміявся.
– Як тебе звати? – запитала Дороті, подумки зазначивши, що їй до душі цей веселун.
– У мене не надто милозвучне ім’я, – чомусь зніяковів він. – Повне – Зебеді, для своїх просто Зеб. Ти, значить, була в Австралії?
– Так, разом із дядьком Генрі, – відповіла Дороті. – Ми прибули в Сан-Франциско тиждень тому, тільки дядько Генрі одразу попрямував на Гагсонську ферму, а я на кілька днів затрималася у знайомих.
– А як довго пробудеш у нас? – запитав Зеб.
– Тільки один день. Завтра ми з дядьком Генрі вирушаємо назад до Канзасу. Адже так довго не були вдома, тож дуже скучили за домівкою.
Хлопчик ляснув батіжком свого великого кістлявого коня й задумався. Він хотів ще щось сказати своїй супутниці, але навіть не встиг відкрити рота, бо коляска раптом почала швидко розгойдуватися з боку в бік, а земля перед нею вмить здибилася. Наступної секунди пролунав оглушливий гуркіт, і Дороті побачила, як поруч із дорогою розверзлася земля, а потім глибока тріщина зімкнулася знову.
– О Боже! – закричала вона, вчепившись у залізні поручні. – Що це таке?
– Землетрус, це просто жахливий, великий землетрус… – обличчя хлопчини вмить побіліло. – Ми з тобою дивом врятувалися, Дороті.
Тим часом кінь став як укопаний. Даремно Зеб тряс віжками, підганяв його – ніщо не допомагало. Тоді хлопчик почав щосили бити тварину по спині батогом. Джим невдоволено заіржав і повільно потрусив по дорозі.