Різдвяний сюрприз. Андрей Курков
якийсь капітан із невиразним прізвищем, яке не запам’ятовуються, був дуже люб’язний.
– Ні, ви мене нічим не здивували! – сказав він у відповідь на моє запитання. – Тільки навіщо вам фарбувати танк у білий колір? У нас є два білі танки для зимового бою.
– Мені тільки один потрібен.
– З танкістом, чи самі поведете?
– Ні, з танкістом і з тим, який стріляє…
– Один постріл – п’ятдесят баксів, – попередив капітан. – Снаряди тільки холості! Бойовими можна стріляти лише на полігоні.
– Нехай холості! – кинув я. – Сьогодні ввечері під’їду, годині о дев’ятій!
Ія домоглася свого. У різдвяну ніч ми з нею і двома солдатами на білосніжному танку виїхали на Вишгородську трасу. Зупинилися перед якимось селом. Випили з танкістами шампанського. А потім видобулися з білосніжної бойової машини та знову пили шампанське. Тільки вже вдвох.
– Коли стріляти? – запитав солдат, який визирнув із люка танка.
Ми з Ією перезирнулися.
– Зараз! – крикнув я танкісту.
– Напрямок? – запитав він.
– П’ять пострілів на схід і п’ять на захід!
– Слухаюсь!
У моєму віці вже нудно пускати ракети або влаштовувати приватні феєрверки. Танк дійсно енергетичніший за будь-яку ракетницю. Після гуркоту пострілів я, здавалося, втратив на час слух. Але це не заважало нам із Ією цілуватися.
– Гей, – долинув знову з боку бойової машини голос танкіста, – у нас іще кілька снарядів є… Хочете, ще постріляємо? Абсолютно даром! На честь Різдва!
– Давай! – крикнув я. – Вогонь!
Після будь-якої війни на руїнах розквітає любов. Так вони і змінюють одна одну постійно: любов, війна, любов, війна, любов…
– Слухай, давай я до тебе переїду! Або ти до мене! – запропонував я Ії.
Вона дзвінко засміялася.
– Добре! – відповіла, насміявшись. – Тільки з завтрашнього дня ніяких танків! Навіть білосніжних!
– О’кей! – погодився я. – І ніяких стрип-барів!
Вона кивнула.
І тут нас, щасливих, оглушив новий танковий постріл.
Шенгенська історія
Роман
Пам’яті Марцеліюса Мартинайтиса, великого литовського поета
Автор висловлює щиру подяку за допомогу і підтримку при написанні цього роману:
Гражині Мартінайтенє, Альгірдасу Кумжі, Томі Кумженє, Аудрюсу Сяурусєвічусу, Пятрасу Вайтекунасу, Руті Малікенайте, Віргініюсу Стролі, Йонасу Басалікосу, Лаурасу Лучюнасу, Владасу Лучюнасу, Сігуті Лучюненє, Ромуалдасу Баурі, Ігорю Майстренку, Рамунасу Вішняускасу,
Франсуа Деверу, Ніколь з Лілля, Колетт Дебле, Марку Саньолу, Мішелю Сігалла,
Світлані Азаровій, Сташеку Новаку, Марюсу Януконісу, Інґриді, Асті, Елізабет Шарп, Рімантасу, Кястутісу Масальскісу, Андрюсу,
добрим жителям англійського графства Кент, особливо Майку і Джакі Шарп,
Еріку Ле Бруну, Людовику Пасков’яку, Шарлю Делькуру,
Адольфасу Терезіусу.