Буйний День. Джек Лондон
Саме тоді Джек Кернс запропонував покера. Джек був огрядний чолов’яга з грубуватим обличчям. Удвох із Ветлсом зробив він колись відчайдушну спробу закласти факторію у верхоріччі Койокуку, далеко за Полярним колом. Повернувшись назад, до своїх факторій на Сороковій та Шістдесятій Милях, він поклав собі шукати щастя в іншому напрямі й виписав із Штатів невеличкого тартака й річкового пароплава. Тартак був уже в дорозі, індіяни везли його собаками через Чілкутський перевал. На Юконі його сподівалися раннього літа, коли зійде крига. Пізніше влітку, коли Берингове море та гирло Юкону зовсім звільниться від криги, пароплав, складений у Форті Сент-Майкл, мав прибути річкою, ущерть навантажений усяким припасом.
Отож Джек Кернс запропонував покера. Француз Луї, Ден Макдональд і Кембл (той, що йому колись пощастило на Лосячому) не танцювали за браком дам і через те сприйняли пропозицію прихильно. Вони саме шукали собі п’ятого, коли з прибічної кімнати з’явився Буйний День попідруч із Дівою і з хвостом танцюристів за собою. Почувши, що його кличуть, він підійшов до столу в кутку.
– Хочеш до нас? – запитав Кембл. – Як тобі щастить сьогодні?
– А певне, мені сьогодні щастить! – відказав зраділо Буйний День і враз відчув, що Діва застережливо тисне йому руку. Їй хотілося ще потанцювати з ним. – Далебі, щастить, але я радніший танцювати. Та й шкода оббирати вас.
Ніхто не сперечався. Коли він відмовив, то вже відмовив твердо. Діва потягла його за руку, щоб іти перекусити разом із танцюристами. Та настрій йому раптом змінився. Не можна сказати, щоб йому пропала охота до танцю або захотілось Діву уразити, але його волелюбна вдача повстала проти її настирливості. Він і думки не припускав, щоб якась жінка могла ним командувати. Жінкам він подобався, проте в його житті вони багато не важили. Вони були йому забавкою, утіхою, навіть спочинком після більшої життєвої гри. Він не відрізняв жінок від віскі або карт, хоч давно спостеріг, що легше відучитися від віскі й карт, аніж відкараскатися від жінки, коли вона тебе обплутає.
Він був раб себе самого, що цілком природно в людини зі здоровим «я», але всякого іншого рабства панічно боявся. Солодка неволя кохання була йому зовсім незбагненна. Закохані люди здавались йому божевільними, а над божевіллям – гадав він – не варто й замислюватися. От товаришувати з чоловіками – це зовсім не те, що кохання. У товаришуванні нема ніякої неволі. Це ділова угода між людьми, де ніхто ні за ким не вганяє, але кожен несе свою частину тяжкої праці й небезпеки, уганяючи за життям і золотом. Чоловіки й жінки вганяють одне за одним, намагаючись неодмінно заневолити одне одного, а в приязні між чоловіками цього немає. І хоч він мав надлюдську силу і давав своїм товаришам більше, ніж отримував сам, але робив це не з примусу, а просто від щедрот своєї праці та героїчних зусиль. Траплялось, переходивши межигір’ями, де дмуть вічні буревії, чи болотами, що кишать мошвою, він ніс на собі вдвічі важчу ношу, ніж будь-хто з товаришів, але робив те з доброї волі, і несправедливого тут не було нічого. Кожен працював,