Зелений Змій, або Алкогольні спогади. Джек Лондон
алкоголіків: за них я й не згадаю.
Щиро кажучи, є два типи людей, які п’ють. Є добре відомий нам усім, обмежений, безглуздий тип, що мозок йому задеревів, змертвів. Такі люди ходять, широко розкарячивши ноги, часто падають у рівчаки та, доходячи до крайніх меж нестями, бачать блакитних мишей та рожевих слонів. Цей тип дає багатий матеріал гумористичним журналам.
Другий тип має буйну уяву. Навіть у найвищому піднесенні він ходить рівно та природно, не хитаючись. Міцно стоїть на ногах та добре знає, де він є і що він робить. П’яніє не тіло, а мозок його. Він може рясно сипати дотепами та бути душею товариства. Бачить у своїй уяві інтелектуальні примари, космічні і логічні, що набувають форму силогізму. У цьому стані він здирає з життя покривала найщасливіших ілюзій і відчуває на шиї тільки залізний ланцюг, що, позбавивши волі, стягує, стискує йому душу. Це момент, коли Зелений Змій досягає найвищої влади над тобою. Декому досить добре хильнути, щоб упасти до рівчака. Але жахливі тортури припадають на долю того, хто, міцно стоячи на ногах, доходить висновку, що з усіх на світі бажань йому дано волю тільки над одним, а саме: прискорити час своєї смерті. Це година Білої Логіки, коли людині стає відомо, що вона може збагнути тільки закони, що керують речами, але саму суть речей – ніколи. Це небезпечний для людини момент. Ногою вона тоді ступає на стежку, що веде в домовину.
Все стає зрозумілим. Усі ці облудні думки про безсмертя – тільки паніка мозку, що боїться смерті. Прокляття тричі проклятої сили уяви. Люди позбавлені інстинкту смерті. Їм бракує волі вмерти, коли до них приходить смерть. Вони тішать себе вірою в життя потойбічне, що ніби чекає на них у майбутньому; лише інших тварин жде темрява могильна і знищить вогонь крематорію.
Але у хвилину Білої Логіки людина знає, що сама себе дурила, вводила в облуду. Усіх спіткає один кінець. Нема нічого нового під сонцем, навіть оце жадання безсмертя, властиве обмеженим і кволим душам – воно теж давнє, як світ. І людина це знає, людина, яка, не хитаючись, міцно стоїть на ногах. Вона складається з плоті й вина, з іскор та атомів сонця, з космічного пилу. Тлінний механізм, заведений на дуже короткий час. Про нього дбають доктори богослов’я та медицини, а кінець кінцем його вкидають у тісну яму.
Звичайно, всі ці міркування – недуга душі, недуга життя. Розплата людини з багатою уявою за своє приятелювання із Зеленим Змієм. Щодо людей недоумних, то їхня розплата легша, простіша. Вони напиваються до цілковитого запаморочення. Сплять вони міцно, а коли їм і сниться що, то їхні видіння бліді та невиразні. Але людям із буйною уявою Зелений Змій посилає безжалісні примари: силогізмів Білої Логіки. Людина дивиться на життя та його вияви хворими очима німецького філософа-песиміста. Вона бачить, що криється поза ілюзіями. Вона переоцінює всі цінності. Добро є зло, правда – брехня, а життя – жарт. З високостів свого спокійного божевілля вона, самовпевнена, як бог, вважає життя за зло. Жінка, діти, її друзі в ясному білому світлі її логіки ніщо інше, як фікція, омана. Вона бачить їх