Комашина тарзанка. Наталка Сняданко
вдалося аж через півроку. Зароблені гроші швидко закінчилися, довелося їхати знову. Тепер батько повернувся вже через кілька місяців, коли мати по телефону сказала, що знову вагітна. Він намагався переконати її позбутися дитини, але мати відмовилася. Після сварки батько поїхав назад і не приїхав навіть тоді, як матері час було народжувати. Поки мати була у пологовому будинку, Сарона залишалася за старшу. Батько приїхав аж через рік, коли Рахіль вже ходила, а Лія повзала. Стосунки з мамою протягом перших днів були напруженими, але обидві дівчинки виглядали так зворушливо, що батько не витримав і пробачив матері. Сарона чула, що він так і сказав:
– Я прощаю тобі, хай вже буде.
В останньому слові він поставив наголос на останню літеру, ніби підкреслюючи виваженість і остаточність свого рішення.
Через кілька місяців після того, як він поїхав, з’ясувалося, що у них буде четверта сестричка. У тому, що це буде саме сестричка, ніхто не сумнівався. Мати нічого не казала батькові, а коли він приїхав додому на свята, до пологів залишалося менше місяця. Того разу батько мало не підняв руку на матір, він був дуже розлючений.
– Як ти уявляєш собі наше майбутнє? Хочеш, щоб діти жебрали по електричках? – кричав він, а мати мовчала.
Він поїхав, так і не дочекавшись пологів, а мати назвала дівчинку Естер, їй чомусь подобалися старі єврейські імена, які вона називала «біблійними». Відтоді батько навідувався до них усе рідше, аж поки не залишився за кордоном назавжди. Щоправда, останнім часом, уже після того як дівчата виросли і стали самостійними, він знову почав часто дзвонити і писати матері. Раз переконував її кинути все і поїхати до нього, а іншим разом збирався на старість повернутися додому. Мати підозрювала, що він дзвонить не дуже тверезим і взагалі, мабуть, рідко буває зовсім тверезим. Їхати до нього вона не збиралася, а проти його повернення не заперечувала.
– Він мій шлюбний чоловік. Має право тут жити, – казала вона, коли знайомі дивувалися її великодушності.
Сарона перемістила продукти з візка до багажника і сіла за кермо. Їй здавалося, ніби вона перетворилася на півавтомат, а замість істерики і плачу впала у якийсь ступор і тепер відчувала лише повну загальмованість усіх реакцій. Це не впливало лише на її здатність вести машину, вона любила бути за кермом і ніколи не панікувала навіть у складних ситуаціях на дорозі. Через годину вона була вже в селі, де з’ясувалося, що дід живий, а матері подзвонили сусіди, не розібравшись, що машина переїхала іншого Василя Лепка, з сусідньої вулиці. В їхньому селі це прізвище було дуже розповсюдженим.
Це трапилося увечері біля сільського шинку. Загиблий відпроваджував знайомого, який допомагав йому білити стіни. Вони трохи випили за «квітку», на трасі знайомий сів на ровера і поїхав. А Василь переходив дорогу, коли з-за повороту на нього на великій швидкості вискочив десятирічний «Опель». Водій не встиг загальмувати. Василь залишив трьох малих дітей, у водія двоє своїх.
Те місце на